В інтерв’ю головній редакторці видання “ГОРДОН” Олесі Бацман волонтерка й парамедикиня Ольга (Кроха) Башей, яка вивезла з фронту майже тисячу поранених українських воїнів і цивільних, розповіла, як у серпні 2014 року намагалася врятувати військового з тяжким пораненням і не змогла.
“Таких історій, на жаль, багато. І вкрай важкі, які закінчилися, і поранення, які були несумісні із життям. Перший мій такий поранений був молодий хлопець, якому було 21 чи 22 роки. […] Куля [калібру] 12,7, здається – хлопці казали, – яка не дає шансу на життя, – вона просто все розриває всередині. […] Коли я отримала його пораненим, я бачила, що він із плеча поранений – нічого важкого. Я маю просто поставити оклюзійку, я просто буду його підтримувати, посаджу правильно – він буде їхати, я буду його капати, я введу йому всі знеболювальні, які потрібно”, – зазначила Кроха.
Вона розповіла, що коли довезла пораненого, “він уже був в агонуючому стані”.
“Він уже помирав. Просто я про це не знала. Коли мені хлопці повідомили, що в нас важкий, я взяла із собою анестезіолога військового, Томаса. […] І коли ми приїхали, ми зробили все. Ми його заінтубували – усе зробили. Але він ставав усе тяжчим і тяжчим, тому що крововтрата всередині в нього. Не стільки на поверхні, як це вже була брюшна. […] Тоді працювали тільки цивільні медики. […] І хлопці: “Крохо, усе зробимо. Усе зробимо”. І за 10 хвилин вони вийшли і сказали, що вони робили всі реанімаційні дії, але, на жаль, він не вижив”, – описала те, що відбувалося, парамедикиня.
За словами Крохи, у смерті пораненого вона звинувачувала себе.
“Думала, що це тільки я винувата. Що ми, напевно, чогось не зробили. Я себе за це їла, тому що… Не стільки їла, як я мала розібратися, що було зроблено не так. Якщо я в цьому не розберуся, потім не буду знати, що робити з іншими. І мені хлопці кажуть: “Крохо, тут поранення, несумісне із життям. Що ти, – кажуть, – від усіх хочеш?” […] Для мене цей день був дуже тяжким. Тому що він молодий. Я дізналася, що в нього молода дружина вагітна. Ну як так? Він просто… Один день – він вирвався на фронт, і за один день він загинув”, – пояснила вона.
Парамедикиня наголосила, що наступного дня після смерті того військового її покликав судмедексперт із моргу.
“Каже: “Крохо, я хочу тобі дещо показати, якщо ти не боїшся”. Кажу: “Я не боюся. Я вивчала криміналістику. Мені можна показувати все”. І ми з ним заїхали – і він мені показав. Каже: “Крохо, бачиш, що це таке?” Я кажу: “Що це?” – “Це поранення, несумісне із життям. Те, що тобі говорили всі лікарі. Починаючи від хірурга, анестезіолога, травматолога і закінчуючи дівчатами, які це вже теж бачили”. Я, можна сказати, заспокоїлася. Але я для себе поставила мету: зрозуміти, як можна врятувати. Це для мене було першим кроком, коли я зрозуміла, що ми маємо робити більше, ніж… Навіть якщо неможливо врятувати – можливо! І випадки такі були, коли діставали з того світу”, – сказала Кроха.
Фронтова парамедикиня Кроха: Керівниця, коли дізналася, що я на фронті, спитала: “Олечко, хто тобі дозволяв?” Я кажу: “Вибачте, Наталіє Євгенівно, я ж не можу у вас питати, де проводити відпустку”. Читайте повну версію інтерв’ю
ВІДЕО Відео: Алеся Бацман / YouTube Контекст:
Ольга Башей до війни працювала помічницею нотаріуса в Києві. У 2014 році приєдналася до команди ASAP Rescue, яка займалася медичною евакуацією з гарячих точок. Вивозила поранених із донецького аеропорту, Світлодарської дуги, Авдіївської промзони, Дебальцевого та інших місць Донецької області.
2018 року повернулася в мирне життя.
Після 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну країни-агресора Росії, рятувала поранених цивільних із міст Київської області – Бучі, Ірпеня, Гостомеля.
Олеся БАЦМАН
головна редакторка
Джерело: gordonua.com
