44 сторінки зошита документують уроки композиції, які Моцарт давав у Парижі у 1778 році Марі-Луїзі-Філіппіні де Бонньєр де Гін, талановитій молодій аристократці-арфістці. Рукопис був ідентифікований у лютому 2026 року Франсуа-П’єром Гой, куратором відділу музики бібліотеки, який впізнав почерк Моцарта у невказаному зошиті. Лоренс Декобер, спеціаліст з рукописів Моцарта, погодилася з ним, а Армін Брінцінг, директор Bibliotheca Mozartiana у Зальцбурзі, пізніше автентифікував документ.
Слухаючи поза вердиктом Моцарта
Моцарт не був компліментарним щодо своєї учениці. У листі до свого батька Леопольда від 14 травня 1778 року він скаржився, що вона «не мала жодних ідей». Пізніший лист був так само зневажливим щодо її здібностей до композиції. Такі зауваження допомогли визначити, як Марі-Луїзу запам’ятали: як другорядну фігуру в біографії Моцарта та технічно здібну, але, начебто, ненатхненну доньку свого покровителя. Рукопис дозволяє нам подивитися за межі цього вердикту.
Значна частина музичного життя жінок соціального класу Марі-Луїзи відбувалася в домашній обстановці. Вони вчилися грати на інструментах і виступали для гостей. Деякі також купували ноти, замовляли твори або наймали професійних музикантів. Ці зібрання могли мати значення й для професійних музикантів. Виступ у приватній оселі міг привернути увагу композитора до майбутнього покровителя або призвести до нового замовлення.
Салон як музична інституція
Як стверджує музикознавець Ребекка Сайпесс у своїй книзі «Жінки та музичні салони в епоху Просвітництва» (Women and Musical Salons in the Enlightenment), салони виступали посередниками між суспільною та приватною сферами. У своєму салоні господиня могла вільно вирішувати, кого запросити і яку музику грати. Це надавало їй реального культурного впливу в той час, коли офіційні музичні інституції пропонували жінкам дуже мало можливостей.