Фото — facebook.com/DefenceIntelligenceofUkraine
Представник наукової ради Радбезу РФ Сергій Караганов випустив вже дві статті із заявами про необхідність застосування ядерної зброї проти європейських країн.
Джерело: РосЗМІ
Чому Кремль знову вдається до ядерного шантажу
Зокрема, статю Караганова опублікували на головному пропагандистському сайті Кремля “РИА Новости” під назвою “Вибору не залишається: Росії доведеться завдати ядерного удару по Європі”.
Схожа стаття за авторством Караганова вийшла менше двох тижнів тому.
Суть обох матеріалів одна, Росія буде вимушена застосувати ядерну зброю проти європейських країн.
Я сподіваюся, що ми ніколи не використаємо ядерну зброю, але те, що ми відмовляємося від можливості її застосування у всіх ситуаціях, окрім як у разі смертельної небезпеки для самої держави, мені здається легковажним, — цинічно зазначив Караганов.
У своїй публікації Караганов закликає Кремль розглянути можливість превентивного ядерного удару по ЄС.
Що відомо про Караганова
Зазначається, що цей нібито науковець є членом наукової ради при Раді безпеки РФ.
Він також є одним з засновників російської Ради із зовнішньої та оборонної політики, яка представляє собою експертний центр, з яким співпрацюють колишні військові, дипломати, чинні політики, дослідники та журналісти.
У 2004 році СЗОП став одним із засновників клубу “Валдай”, у засіданнях якого регулярно бере участь Путін. Сам Караганов теж відвідує ці зустрічі.
Також два джерела “Медузи”, близьких до адміністрації Путіна, називають Караганова людиною, яка “може впливати на думку секретаря Радбезу Миколи Патрушева”.
У своїх статтях, пише “Медуза”, Караганов використовує дуже близьку Путіну риторику: політолог явно намагається відповідати путінській мові.
Наприклад, у тексті зустрічається “пацанська аргументація”, характерна для президента РФ: зокрема, коли Караганов пояснює, що превентивний ядерний удар по Європі потрібен, “щоб Захід просто “відвалив” і не заважав Росії та світу йти вперед”.
Не забув Караганов згадати і “неоколоніалізм”, який в останні півтора року до місця і не до місця згадує Путін.
При цьому автор заспокоює свого потенційного високопоставленого читача, який гіпотетично може ухвалити рішення про застосування ядерної зброї: США нібито не заступляться за Європу, ніхто не жертвуватиме “умовним Бостоном заради умовної Познані”.
Караганов підкріплює цю думку ще однією небезпечною тезою: “Переможців не судять, а рятівникам дякують”. А що перемога в підсумку виявиться за Росією, ніби само собою зрозуміло.
