У Шевченківському районі Дніпра відкрили нову частину проєкту «Історії Героїв». Це експозиція, присвячена 36 військовим, які загинули, захищаючи незалежність і свободу України. Її розмістили біля Шевченківської районної адміністрації. На захід запросили родини загиблих захисників, аби вони могли розповісти про своїх Героїв. Кожна історія — це розповідь про окрему людину, її життєвий шлях, рішення стати на захист держави, службу та подвиг.
Серед представлених історій — життєвий шлях Сергія Куркубета. До повномасштабного вторгнення він працював ковалем на Дніпровському металургійному комбінаті. Там познайомився з майбутньою дружиною Іриною, яка працювала машиністкою на молоті. Разом вони почали жити у 2011 році.
З початком великої війни Сергій пішов до ТЦК, написав заяву та долучився до війська. Служив водієм у складі 138-ї бригади Повітряних сил, возив побратимів на позиції та виконував інші бойові завдання.
«Коли почалася велика війна, ми сіли на кухні поговорити, і він сказав: “Ірино, я хочу піти. Треба, щоб хтось ішов захищати свою країну, своїх дітей, онуків. Я не можу дивитися на те, як вони стріляють і вбивають наших людей”. Я сказала, що це його воля, і що тільки молитимуся за нього», — розповідає цивільна дружина захисника Ірина.
За словами Ірини, Сергій був чуйною людиною, завжди готовою допомогти іншим, і дуже любив свою батьківщину. Під час служби намагався телефонувати дружині, щойно з’являлася вільна хвилина.
Сергій загинув 8 березня. Разом із побратимами повертався на позицію після виконання бойового завдання, коли їх накрив ворожий ракетний обстріл. Вони не встигли сховатися чи від’їхати.
«Вони виконали свою роботу і поверталися вже на позицію, до себе, як кажуть, додому. І їх настиг ракетний обстріл зверху. Вони ніде не змогли сховатися, від’їхати не встигли», — згадує Ірина Куркубет.
Того ранку Сергій телефонував дружині та вітав її з 8 Березня. Про його загибель Ірина дізналася за кілька днів — побратими особисто прийшли до неї додому.
У Сергія залишився 19-річний син від першого шлюбу. Він також добровільно долучився до війська, сказавши, що хоче бути, як батько, і захищати Україну. Сам Сергій мріяв про перемогу та можливість повернутися до улюбленої справи — риболовлі.
Заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко наголосив, що за кожною представленою історією — життя людини, яка віддала його, захищаючи інших. Завдяки цим військовим Дніпро має можливість жити й розвиватися.
«Ці люди ніколи не будуть забуті. Ми пам’ятатимемо кожного й кожну поіменно як наших героїв, наших побратимів, наших сусідів, нашу рідну кров. Їхня справа — справа захисту України — не буде полишена. І дніпровська міська влада, територіальна громада міста Дніпра роблять усе, аби надати відповідну підтримку Збройним силам України та наблизити нашу перемогу», — сказав Андрій Денисенко.
Джерело: dnipro.tv