Проблема русифікації українських географічних назв є давньою, і після початку повномасштабного вторгнення Росії вона знову актуалізувалася. Ще на початку 1930-х років, зі згортанням політики українізації, відновилася русифікація. У голодному 1933-му почалася критика українського правопису, запровадженого мовознавцями в середині 1920-х та затвердженого у 1928 році. Цей так званий “харківський” правопис враховував як наддніпрянські, так і галицькі мовно-літературні традиції, що суттєво відрізняло його від російського. Його творців звинуватили в націоналізмі та навмисному спрямуванні української мови до польської і чеської культур, а багатьох з них репресували.
У американсько-українській газеті “Свобода” виходила серія публікацій “Мовний порадник”, що містила правописні та граматичні рекомендації для українських письменників, журналістів, видавців та “робітників пера”. Автори, спираючись на мовознавчі напрацювання, закликали переходити на питомі українські назви населених пунктів та географічних об’єктів.
Оригінальний правопис зберігся. Публікацію розшукав Данило Кравець, кандидат історичних наук, науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
Багато старих українських географічних назв було переінакшено росіянами, свідомо чи несвідомо. Ці зміни, будучи давніми, міцно вкоренилися в мові української інтелігенції, яка часом знала лише зросійщені варіанти. Однак, у народній мові, особливо серед менш освічених верств населення, давні українські назви залишалися незмінними, оскільки вони менше піддавалися російському впливу.
За часів “українізації України” (вірніше, її дерусифікації) порушили й питання чистоти географічних назв. Почали відшукувати стародавні українські наймення, намагаючись узгодити їх з народними говорами та офіційними російськими назвами. У підсумку, Харківська Правописна Комісія у 1927 році ухвалила вживати географічні назви в їхній давній, українській формі, а не в зросійщеній.
Однак, багато “робітників пера”, особливо за межами Наддніпрянщини, не знають цих українських назв і надають перевагу зросійщеним. Це є неприпустимим станом, якого слід уникати. Належить писати географічні назви виключно в їхній українській формі.
Для практичного вжитку подається короткий словничок найважливіших відмін українських географічних назв від російських.
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Бердянка Берестя Бог, бозький Вільна, з Вільни Вінниця Вовча Ворскло Гумань і Умань, з Умані Дніпро Дністер Житомир Звинигородка Кам’янець Крем’янець Козятин Костянтинівка Кременчук, кременчуцький Куп’янка Літин Лубні, з Лубень Лятичів, -чева Маріюпіль Ніжен, з Ніжена і Ніжень, з Ніженя Одеса, одеський Озів, з Озова Озівське море Остер, з Остра Охтирка Прилука, з Прилуки Прип’ять Путивель Радомишель, радомиський Ромне, з Ромна Ростів над Доном Санджар Старокостянтинів Хвастів Чернігів Чигирин |
Бердянськ Брест Литовський Південний Буг Вільно, з Вільна Винниця Вовчанськ Ворскла Умань Дніпр Дністр Житомір Звенигородка Каменець Кременець Казятин Константиновка Кременчуг, кременчужський Купянськ Литин Лубни, з Лубен Летичев Маріуполь Ніжин Одесса, одесський Азов Азовське море Остьор Ахтирка Прилуки, з Прилук Припеть Путивль Радомисль Ромни, з Ромен Ростов на Дону Сенжари Староконстантинів Фастів Чернигів Чегирин |
Окрім цього, існує багато назв міст, містечок і сіл, які є прикметниковими і закінчуються на -е, -ське, -цьке, -ове, -ене, -ине (для назв “село”, “місто”, “містечко”), -ова, -ева, -ина (для назв залізничних станцій). Натомість у російській мові вони закінчуються на -о, -ськ, -цьк, -овош, -ева, -ино. Наприклад:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Алчевське Артемівське Біловідське Вознесенське Волочиське Гадяче, з Гадячого Дніпропетрівське Дубне, дубенський Здолбунове Лозова Луганське Луцьке і Луцьк Новоросійське Новочеркаське Печерське Пинське Рильське Рівно, Рівного Синельникове Слов’янське Старобільське |
Алчевськ Артемєнськ Біловодськ Вознесенськ Волочиськ Гадяч, з Гадяча Дніпропетровськ Дубно Здолбунів Лозовая Луганськ Луцьк Новоросійськ Новочеркаськ Печерськ Пинськ Рильськ Рівно, з Рівна Синельниково Славянськ Старобільськ |
Ці назви відмінюються як прикметники (за повною чи займенниковою відміною): з Волочиського, Волочиському, під Волочиським, до Гадячного тощо, а не за російським зразком: з Волочиська, до Гадяча і подібні (іменникова відміна).
Лише суто російські географічні назви пишуться на -ськ: Красноярськ, Курськ, Омськ і подібні.
Голосні “о” та “е” в закритому складі в географічних назвах обов’язково змінюються на “і”, що слід дотримуватися в письмі:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Дін, з Дону Дінець, з Дінця Ірпінь, з Ірпеня Київ, з Києва Конотіп, з топу Меджибіж, з –божа, меджибізький Таганріг, з Таганрогу, таганрізький Харків, з Харкова |
Дон Донець Ірпень Києв Конотоп Меджибож Таганрог Харков |
Грецьке закінчення -поль (поліс) в українських географічних назвах змінюється на -піль, але з -поля:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Крижопіль, з –поля Мелітопіль Никопіль Севастопіль Симферопіль Ставропіль Тираспіль Ямпіль, з –поля |
Крижополь Мелітополь Никополь Севастополь Симферополь Ставрополь Тирасполь Ямполь |
У Галичині надзвичайно багато назв вживається в пресі та книжках не в давній українській формі, а в польській. Ці назви потрапляють і на Наддніпрянщину, де їх сприймають як рідні. Це хибний стан, і необхідно видати словничок принаймні найголовніших назв у їхній щирій українській формі. Широкий загал не знає, як писати: Тернів чи Тернопіль, Санч чи Сянік, або, як у польській мові: Тарнув, Тарнопуль, Сонч, Санок і подібні.
У літературній мові місто Ковель відмінюється так: з Ковеля, в Ковелі тощо, а не з Ковля, в Ковлі.
Слід додати, що назви Волинь, Горинь, Гумань, Дермань і Казань є жіночого роду, а не чоловічого, як у польській мові: рідна Волинь, глибока Горинь, гарна Дермань, далека Казань. Пишемо Бузьк, бузький, а не Буськ, буський.
Отже, слід вживати географічні назви виключно в їхній українській формі.
Про те, як виникла мова, читайте у книзі “Загадка мови. Як ми розмовами проклали собі шлях із кам’яної доби” Стівена Мітена
Купуйте книгу в онлайн-крамниці видавництва
Взято з “Мовний порадник” для редакторів, видавців і робітників пера. Свобода (Джерсі-Сіті), 17 січня 1935 р.
- мова
- преса
- читанка
“Народ не жиє, а голодує”. Галицький економіст про становище українців у 1920-х
Детальніше
“Іду на Ви”. Стаття Галактіона Чіпки 1934 року
Детальніше
Михайло Скорик. Про назву “Бойки”
Детальніше
“Макогін псевдо Розумовський”. Іван Монолатій
Детальніше
Свіржський замок. Довбуш замість Д’Артаньяна
Детальніше
Провідник “молодих націоналістів”. Спогад про Степана Охримовича
Детальніше
“Львів – це не лише Вавилон, але й Содома Гомора”. Зі спогадів Степана Шаха
Детальніше
“В господарській незалежності ми бачили найпевнішу основу самостійности”. Спогади про Жовкву на межі ХІХ-ХХ століть
Детальніше
“Українська інтелігенція мусить не спати, а працювати”: 7 правил життя Євгена Чикаленка
Детальніше