Уявімо дві громади, що зазнали подібних повеней. В одній, попередня велика катастрофа сталася десять років тому. Будинки були відбудовані, інфраструктура відремонтована, а резерви для надзвичайних ситуацій поповнені. В іншій, попередня катастрофа сталася лише шість місяців тому. Дороги ще перебувають на стадії ремонту, родини все ще є переміщеними або обтяженими боргами, а державні органи досі сплачують за відбудову. Нова повінь може бути фізично подібною в обох місцях, але її наслідки можуть бути зовсім іншими.
Неповне відновлення може суттєво збільшити довгострокові збитки. Згідно з дослідженням 2025 року, повторні повені на Філіппінах призвели до зростання збитків на 40% між 2000 та 2018 роками через неповне відновлення. Це свідчить про те, що повторні збитки від стихійних лих не завжди є просто сумою. Перша катастрофа може змінити умови, за яких відбудеться наступна, і наслідки подальших лих можуть бути набагато серйознішими.
Відновлення має багато вимірів
Відновлення часто описується так, ніби громада або відновлена, або ні – це спрощене бінарне судження. Насправді це радше шкала. Електро- та водопостачання можуть бути відновлені протягом кількох днів. Ремонт пошкодженої дороги може тривати місяці. Будівництво будинків може зайняти роки. Бізнеси можуть відновити роботу, залишаючись при цьому з суттєвими боргами. Фінанси домогосподарств, екосистеми та психічне здоров’я можуть відновлюватися за зовсім різними часовими шкалами.
У Новому Орлеані, США, знадобилося понад десятиліття для досягнення суттєвого фізичного та структурного відновлення після урагану «Катріна» у 2005 році. Хоча базові аварійно-рятувальні операції та відновлення електропостачання зайняли тижні-місяці, повна відбудова районів, стабілізація населення та модернізація основних систем захисту від повеней тривали 15 років і більше. І це сталося в одній із найбагатших країн світу.
Відновлення також є нерівномірним. Багатші домогосподарства можуть мати страхування, заощадження та доступ до кредитів. Бідніші домогосподарства часто мають менше ресурсів для ремонту домівок, заміни речей або покриття втраченого доходу. У випадку урагану «Катріна» багато бідніших домогосподарств, які мали страхування від урагану, не отримали виплат, оскільки збитки були класифіковані як спричинені повінню через прорив дамб, а не самим ураганом. Отже, важливий не лише час між катастрофами, а й те, наскільки значним може бути відновлення за цей період.
Оцінювати відновлення, а не лише збитки
Уряди, як правило, добре документують негайні збитки: пошкоджені будівлі, переміщені особи, зруйнована інфраструктура та фінансові витрати. Але їм також необхідно знати, що залишається невідремонтованим через місяці чи роки. Моніторинг відновлення має включати житловий фонд, функціональність інфраструктури, ділову активність, фінанси домогосподарств, державні послуги та стан переміщених осіб. Питання не повинно обмежуватися «скільки ми втратили?». Воно має продовжуватися «скільки вразливості залишається?»
Дорога, пошкоджена однією подією, може знадобитися для евакуації під час наступної. Електросистема, ослаблена сьогодні, завтра може забезпечувати живленням лікарні чи водопостачання. Оцінки ризиків повинні враховувати ймовірні послідовності небезпек та стан критичних систем, у якому вони можуть перебувати, коли трапиться наступна катастрофа. Це не означає передбачення точного порядку майбутніх лих. Це означає відмову від припущення, що кожна нова катастрофа стикається з повністю відновленою системою.
Однак просте відновлення тих самих вразливих систем відтворює ті ж ризики. Тому відновлення має поєднувати швидкість з адаптацією: міцніша інфраструктура, краща резервність, удосконалене планування надзвичайних ситуацій та більша підтримка для громад, які в іншому випадку відновлюватимуться найдовше. Нещодавні дослідження показують, що уряд відіграє ключову роль у забезпеченні швидкого, ефективного та результативного відновлення.