Оглядач Sport.ua Валерій Василенко – про вибір донеччан на користь «Стемфорд Бридж». І не лише…
Незабаром – восьмого вересня – стартує основний етап Ліги чемпіонів, головного континентального турніру. І цього разу головний континентальний турнір українські вболівальники дивитимуться не лише для того, щоб порадіти за чужі «Ліверпулі», «Барселони» та «Пафоси», а й щоб повболівати за свій «Шахтар».
Нагадаю, що завдяки солідному клубному рейтингу, ну і, певна річ, завдяки статусу чинного чемпіона України, у новий сезон ЛЧ «гірники» потрапили безпосередньо, минаючи малоприємну відбіркову процедуру.
Не хотілося б вкотре нагадувати про те, що через відкриту кацапську агресію всі без винятку наші футбольні клуби змушені проводити матчі континентальних турнірів на виїзді, проте доведеться.
Як правило, ці виїзди обмежуються нашим найближчим зарубіжжям – найчастіше Польщею, Словаччиною чи Чехією. І в такому виборі – купа здорового глузду, бо надто вже складна зараз логістика для наших європейських повпредів: не встигнеш відіграти на міжнародній арені, не встигнеш до пуття дістатися додому, як уже настав час грати на арені внутрішній.
Часто ці наші повпреди на євроарені нарікали на тотальну нестачу часу – і на підготовку до єврокубків, і до матчів чемпіонату країни.
Знову ж таки, і в цьому випадку все закономірно. Бо інакше просто бути не може. Ти або приймаєш такі жорсткі й незручні правила, які тебе апріорі ставлять не в рівне положення на обох фронтах, або вибираєш для себе один фронт, важливіший, пріоритетніший, від нього й танцюєш.
Загалом проводити єврокубкові матчі наших клубів на полях ближнього зарубіжжя – відносно зручно з погляду логістики, як було сказано вище. Однак у цьому випадку наші клуби (зрозуміло, мова про «Шахтар» і «Динамо», які грали в основних єврокубкових раундах) стикаються з проблемою заповнення арен і заробітку на цих номінально домашніх матчах.
Очевидно, що стадіони у Кракові, Лодзі, Любліні та навіть Варшаві за місткістю, а особливо за «вихлопом», тобто за прибутком (ціна квитків, гамбургерів з пивом, екскурсій стадіоном й таке інше) не можуть тягатися з проведенням поєдинків такого рангу в Західній Європі.
Очевидно, саме гонитвою за додатковими фінансовими бонусами й пояснюється той факт, що позаминулого єврокубкового сезону обидва наші гранди проводили свої «домашні» поєдинки в Німеччині (Гамбург і Гельзенкірхен відповідно).
Той досвід, якщо говорити загалом, був скоріше негативним, ніж навпаки. І негативним він став для наших провідних клубів у першу та й останню чергу тому, що взаємні нарікання гравців та тренерів на «складності переїзду» були вже й не наріканнями зовсім, а справжнім плачем Ярославни.
І дуже складно тоді було не зрозуміти наших гравців та тренерів, адже дорога до Німеччини аж ніяк не близька, якщо брати до уваги обов’язковий пункт користування двома видами транспорту: автобусом до Польщі, потім літаком до Німеччини. І, звичайно, назад у такому самому порядку.
І не встиг повернутись додому, як наступного дня треба грати в УПЛ. І так – практично до зимових канікул: без перепочинку нормального, без нормальної підготовки.
Відтак наші гранди минулого сезону знову повернулися до польського варіанту. Перевіреного і часом, і логістикою. Найбільш зручного в цей незручний час. І, наскільки я можу судити з «взаємних» відгуків, нарікань і тим більше «стусанів» на складності та незручності поменшало. Амінь.
***
Але не тут-то було. Я дуже здивувався (м’яко кажучи), коли як домашню арену на новий єврокубковий сезон «Шахтар» розглядав лондонський «Стемфорд Бридж». Спочатку я подумав, що таким способом чемпіони України просто набивають собі ціну. І в підсумку знову «пропишуться» у Речі Посполитій.
Помилився я міцно. «Шахтар» не лише розглядав лондонський варіант зі стадіоном, але й зупинився на ньому. Так би мовити, високі сторони досягли компромісу.
Мене в цьому випадку не дуже хвилює логіка «Челсі», який надав свій стадіон «Шахтарю». «Аристократи» цей сезон будуть взагалі без єврокубків, тому, напевно, і погодилися дати притулок чемпіонам України, сподіваючись побачити чотири матчі під егідою найсильнішого турніру у світовому футболі.
А от у «Шахтаря» яка тут логіка? Окрім суто фінансової, іншої логіки я особисто не бачу. Більше того, я не впевнений, що суто фінансова складова загалом переважить моральну та суто ігрову. Не кажучи вже про суто людську.
Адже це все одно, за будь-якого розкладу потрібно буде добиратися автобусом до умовного Жешува, а звідти чотири години летіти літаком до Лондона. Далі митний контроль, маршрут до готелю/стадіону, розселення. Загалом, мінус одна доба.
Саме цієї доби «Шахтарю» може й не вистачити, щоб розподілити всю свою глибоку (це я серйозно, без намірів вкусити) лавку на два фронти. Хочеш ти чи ні, але втома все одно позначиться, накопичиться і вилізе боком, тобто травмами, будь твої Еліаси хоч тричі семи п’ядей на лобі.
А після накопичення втоми може взагалі настати втома від втоми. І принцип доміно може спрацювати, коли завалиться спочатку одна деталь, а потім усі інші впадуть.
Плюс до всього – озвучений моральний аспект. В цілому виходить так, що «Шахтар» на арені «Челсі» гратиме насамперед для вболівальників «Челсі». Я розумію, що і в Лондоні, зокрема, і в Британії загалом є наші люди. Власне, вони скрізь є, і майже напевно, деякі з них таки опиняться у підсумку на стадіоні.
Але більшість наших уболівальників, які зараз за кордоном, навряд чи можуть дозволити собі вояж за Ла-Манш. І дорого, і клопітно. До Варшави, Братислави чи Праги їм було б у рази простіше добиратися. І в рази дешевше. Але в «Шахтарі», очевидно, зважають лише на свою вигоду.
А вона таки є. Якщо минулого євросезону, який було проведено «гірниками» у Кракові, «середній» квиток на матч можна було придбати за еквівалент 700 гривень (зрозуміло, що ВІП-перепустки на гру коштували значно дорожче), то тепер ціна перепусток на гру зросте в рази. Якщо взагалі не на порядок.
Ціна «середнього» квитка на домашні матчі за участю «Челсі» – близько 50-60 фунтів стерлінгів. Залежно від статусу поєдинку ціна може збільшитися втричі. Як мінімум. Це «як мінімум» підпадає під матчі Ліги чемпіонів.
Тобто різниця очевидна: 15 доларів вартість середнього «тікета», і 150 доларів. Навіть з урахуванням того, що доведеться ділитися з «Челсі» (за оренду поля, стадіону тощо), все одно донецький клуб опиниться у виграші. Хоча б тому, що місткість лондонської арени дуже серйозна, не порівняєш навіть із ареною імені Генріка Реймана.
Але, вигравши в малому, «Шахтар» ризикує, як на мене, програти у великому. Дуже ризикує. Ризикує опинитися у функціональній ямі десь у районі жовтня, і, як наслідок, може виявитися знекровленим через пошкодження, спричинені неконтрольованою втомою. Ризикує опинитися без широкої підтримки своїх найвідданіших уболівальників. Та й просто ризикує стати тією вдовою, яка сама себе відшмагала.
Тут і так хіба що лінивий не кине камінь у донецький город – мовляв, перетворили команду на такий собі «Кривбас на максималках», уже не відрізниш одного юного обдарування з Копа-Кабани від іншого, як везуть наступного. А потім знову везуть, розповідаючи про його неабиякі таланти. А при цьому одного з останніх вихованців своєї академії, який справді був «не для галочки», відправляють борознити саудівські піски…
Складно буде нейтральному вболівальнику змусити себе вболівати за такий варіант «Шахтаря».
А ще складніше такий варіант «Шахтаря» зрозуміти.