На початку червня до київського аеропорту «Бориспіль» приземлився пасажирський «Боїнг», що доставив зі Стамбула близько 200 осіб. Здебільшого це були туристи та відряджені. Серед них був і один незвичайний пасажир, який повернувся після п’ятирічного «примусового відрядження», під час якого його утримували насильно, не дозволяючи навіть телефонувати рідним. Зі столиці він поїхав прямісінько до Одеси, а звідти – до Вилкового, до сім’ї, де за роки його відсутності молодший син вже встиг закінчити Одеську морехідку.
«Сказали, що буду очолювати екіпаж судна, яке працює в рамках «антипіратської програми»
У червні 2015 року 48-річний капітан далекого плавання Геннадій Гаврилов піднявся на борт судна Avant Garde під прапором Шрі-Ланки, що стояло в акваторії Червоного моря. Напередодні він підписав робочий контракт з одеською крюїнговою компанією. Згідно з ним, він мав очолити екіпаж теплохода, який забезпечував безпеку мореплавства в басейнах Червоного моря та Аденської затоки – районах, прилеглих до Сомалі та північної частини Індійського океану. Завдання Avant Garde полягало в тому, щоб у зоні піратської активності доставляти працівників легальної служби озброєної охорони на торговельні судна, що прямували потенційно небезпечними водами. Для цієї діяльності судно мало відповідну ліцензію та повний пакет необхідних документів.
«У крюїнгу мене повідомили, що ланкійське судно вже давно працює в рамках відомої «антипіратської програми «Сімаршал», – розповів «ФАКТАМ» Геннадій Гаврилов. – Також сказали, що термін документів на право його експлуатації закінчується через кілька місяців. Тому після завершення цього терміну слід перегнати судно до Шрі-Ланки».
Капітан прибув на борт, ознайомився з документацією – вона була в порядку. Підписав офіційний контракт із судновласником – шріланкійською компанією Sri Lanka Shipping Company Limited. Цю компанію судно зафрахтувала інша місцева фірма – Avant Garde Maritime Security, яка відповідала, зокрема, за зброю на борту (понад 800 китайських автоматів Т-56, по суті, копії автоматів Калашникова) та боєприпаси до них. На борту також перебували офіційні представники цієї компанії, а також державної шріланкійської компанії, афілійованої з Міністерством оборони цієї країни.
«У мої обов’язки входили лише навігація та безпека мореплавання, – конкретизує співрозмовник. – Свою роботу я знаю. Мій морський стаж – понад 30 років: від матроса в Дунайському пароплавстві до капітана. Спеціалізувався на буксирах, ходив вздовж і поперек не тільки Чорного та Азовського, а й Середземного, Мармурового та інших морів. Здійснював океанські плавання на великих буксирах-«постачальниках». Avant Garde належить до суден такого класу».
Все йшло за планом. Після завершення рейсу офіс дав вказівку прямувати до берегів Шрі-Ланки. Прибувши туди, судно стало на якірну стоянку в очікуванні дозволу на вхід у територіальні води. Біля цих берегів капітан опинився вперше. Тут і сталося непередбачене.
«Суд виправдав мене і… відправив за ґрати»
У 2016 році в Шрі-Ланці після виборів змінилася влада. На зміну «тираничним» попередникам прийшли опозиціонери-демократи, які замінили керівників усіх владних структур. Документи, оформлені попередниками, визнали нелегітимними, що торкнулося і морської сфери. Капітану Гаврилову також пред’явили претензії щодо того, що наявна на борту документація була придбана за хабарі.
«Попри те, що ми стояли в нейтральних водах, мене, як капітана, почали «атакувати» військові: запитували, що ми збираємося робити, – продовжує Геннадій. – Я відповідав, що чекаємо дозволу на вхід у територіальні води. Не приховував і характер наявного на борту вантажу – автоматична зброя, яка знаходилася в опломбованих контейнерах. Там усе було в повному порядку».
Протягом п’яти годин військові наполегливо рекомендували капітану завести судно в територіальні води Шрі-Ланки, незважаючи на відсутність офіційного дозволу. Отримавши категоричну відмову, корабель ВМС та три швидкісні катери «затиснули» цивільне судно, намагаючись змусити течію «втиснути» його в територіальні води.
Капітан вивів Avant Garde з цієї пастки. У відповідь військові висадили на борт доглядову групу. Вивчивши документи, старший групи констатував, що все в порядку, але одразу ж отримав наказ затримати команду і супроводжувати судно. Капітан негайно вніс записи до суднових журналів про те, що лейтенант ВМС наказав увійти до шріланкійських вод у примусовому порядку.
«Тиждень наше судно стояло на якорі, представники місцевої влади постійно перевіряли документи, вантаж, але нічого забороненого не знаходили, – уточнює Геннадій Гаврилов. – Лише після цього підключили поліцію. Судно заарештували і завели в порт Галле. Коли на борт піднявся досвідчений, посивілий офіцер, я запитав у нього: «Що все це означає, що я порушив?» Він відповів: «Капітан, не переживайте. Це наші внутрішні справи, через три-чотири місяці ви поїдете на батьківщину».
Минуло чотири місяці, і я попросив суднову компанію дозволити списатися, залишити борт і відбути на батьківщину. Мені відповіли, що вони б із задоволенням, але отримали вказівку «згори»: капітана корабля не списувати на берег і не робити заміну. На запитання про причини відповіли, що як такої її не існує.
Гаврилову порадили звернутися до посольства України (територіально воно розташоване в сусідній Індії, але представляє інтереси нашої країни і в Шрі-Ланці). Співрозмовник, прізвище якого капітан пам’ятає й досі, сказав, щоб він не переживав: мовляв, вони в курсі справи, все моніторять і питання вирішать. Минуло ще три місяці – капітан знову зателефонував до посольства. Там запевнили, що «все нормально, питання на стадії завершення».
Час минав. Капітан звернувся до почесного консула України в Шрі-Ланці (він є громадянином цієї країни). Той запросив Геннадія Івановича до столиці – Коломбо.
«Ми зустрілися, – каже мій співрозмовник. – При мені він зателефонував до українського посольства. Після розмови дивувався: «Я їм давно всі документи надіслав, а вони стверджують, що нічого не отримували». Ось так наші чиновники «намоніторили» мені цілих п’ять років. Ніхто з дипломатів нічим не займався. Я написав листа тодішньому президенту України Петру Порошенку, потім записав відеозвернення до нього. Відповіді не отримав. Кажу правду, як є. Тільки вже на самомуприкінці з’явився в цій структурі хтось Громов, який хоч щось намагався зробити. Взагалі ж усім займався я сам, допомагала мені морська профспілка. Зате тепер із поверненням на батьківщину мене привітав сам український міністр закордонних справ…»
Лише 23 червня 2016 року суд міста Галле розглянув «справу» Гаврилова і виправдав його, надавши право покинути Шрі-Ланку. Прямо з суду він попрямував на судно, щоб зібрати речі. Але опівдні на борт теплохода прибули офіцери Судового департаменту. Вони пред’явили ордер на арешт капітана. Документ був сингальською мовою, в юридичній допомозі українцю відмовили. Дозволили лише телефоном повідомити консула про арешт.
Капітана доставили до поліцейської дільниці, повторно довго допитували, намагаючись нав’язати підозри у транспортуванні зброї. Вранці Геннадія, як каже він сам, буквально викрали – провели в будівлю суду… через діру в паркані. Той самий суддя, який виніс виправдувальне рішення, зачитав тепер уже обвинувальний вирок. Капітана одразу супроводили до в’язниці.
«Місцева влада пожвавішала: суд дозволив вивантажити зброю з борту та відпустити з гавані Avant Garde (основний речовий доказ у так званій справі капітана. – Авт.), – наголошує Геннадій. – Усім членам екіпажу, 21 моряку, було наказано покинути судно. Вони місцеві, одразу ж роз’їхалися по домівках. Цапом-відбувайлом зробили мене – іноземця».
Жодної конкретики з так званих матеріалів справи взагалі не вбачалося. Просто підігнали все під те, що зброя і боєприпаси, мовляв, транспортувалися незаконно. Хоча й не посвяченому зрозуміло: на судні, офіційно «заточеному» під антипіратську діяльність, повинен бути відповідний арсенал.
Підсумок – тюремна камера три на три метри, з п’ятьма мешканцями. Ліжок немає – усі лежали на тонких матах. На щастя, кліматичні умови дозволяли: вночі +26, вдень – вище +30 градусів. Годували рисом тричі на день.
– Хоч місцевим цейлонським чаєм напували?
– Як же, розігнались… Вода з-під крана, правда, незвичайна: вип’єш склянку – ніби чистої хлорки скуштував. З’явилися проблеми зі шлунково-кишковим трактом, катаракта. Ув’язнені раз у раз чіплялися з різних приводів і без. Вимагали, погрожували. Коли начальник в’язниці дізнався, що я обвинувачуюся в незаконному трафіку зброї, дуже здивувався: «А решта учасників цього трафіку де – екіпаж судна, судновласник? За цією статтею повинні притягатися до відповідальності всі». Мій адвокат Дан Маліка Гунасікера пояснив, що це просто «політичний кейс», дехто прагне вирішити на цій справі свої питання.
– Скільки ви перебували в тюрмі? Чи був хоча б якийсь зв’язок з рідними?
– Про що ви говорите! Там не те що телефоном подзвонити, навіть записку передати комусь неможливо. Шрі-Ланка – країна унікальна, нагадала мені колишній Радянський Союз. Спочатку людину відправляють до в’язниці, а вже потім шукають докази її провини. Якщо таких не знаходять протягом 12 місяців, відповідно до тамтешніх законів, ув’язненого повинні випустити. Рік я провів за ґратами. У квітні 2017 року суддя Верховного суду не знайшов у моїх діях складу злочину і прийняв рішення випустити мене під заставу, без можливості залишати країну і працювати там. Повернутися в Україну не дозволяли, мотивуючи продовженням розслідування. Словом, домашній арешт.
Заставу внесла компанія Sri Lanka Shipping Company Limited, з якою був укладений робочий контракт. Мене поселили в офісі філії цієї компанії в місті Галле у крихітній, практично нежитловій кімнатці – ліжко, стіл, стілець, мінімальні зручності. Благо, судновласник допомагав, інакше мені б просто кінець…
Двічі на місяць Гаврилова возили до суду. Таких засідань загалом було понад сотню! Нікого з членів екіпажу як свідків не запрошували. Втім, як і інших свідків. Словом, судилище над капітаном-одинаком.
У серпні 2017 року в залі суду Геннадію стало погано. Це сталося після того, як повідомили, що слухання у справі знову відкладають і переносять на березень 2018 року. Капітана доставили до госпіталю, де лікарі виявили серйозні проблеми з коронарними судинами і рекомендували операцію на серці. Те, що його серце може відмовити будь-якої миті, підтвердили дві приватні та державна клініки.
«Серце забезпечувалося подачею крові лише на 30 відсотків, – уточнює капітан. – Це не дозволяло довго ходити, спати на лівому боці, часто турбував біль. Суддя, будучи чудово обізнаним про мій фізичний стан, зажадав медичний висновок, в якому зобов’язав лікарів вказати, скільки мені залишилося жити…»
Судові засідання постійно переносили. Мій стан погіршувався, відкладати операцію стало просто неможливо. Зробили її там же, у Коломбо. Солідні шрами залишилися – нагадування про роки, проведені в цій острівній державі.
«Цей випадок безпрецедентний: п’ять років нашого співвітчизника утримували, не випускаючи з країни, – прокоментував «ФАКТАМ» перший заступник голови Профспілки працівників морського транспорту України Михайло Кірєєв. – Це при відсутності будь-яких конкретних доказів порушення закону, в чому капітана постійно намагалися звинуватити. До вирішення проблеми звільнення Гаврилова, надання йому допомоги були залучені багато структур. Починаючи від нашої профспілки до колег зі Шрі-Ланки та міжнародної організації транспортників (ITF)».
«У 2019 році в Шрі-Ланці зібралися 76 представників ITF з різних країн світу, керівники та юристи головного офісу, щоб місцевій владі продемонструвати документи, які доводять невинність нашого земляка, – розповіла інспектор ITF в Україні Наталія Єфименко. – Була запланована зустріч з прем’єр-міністром. Але шріланкійські чиновники на неї просто не з’явилися».
Визволення капітану довелося чекати ще близько двох років. Виявилося, все впиралося в той самий «політичний кейс», про який згадував адвокат.
У листопаді 2019 року президентом Шрі-Ланки був обраний колишній міністр оборони, підполковник Готабая Раджапакса. У березні 2020 року він розпустив вищий законодавчий орган країни, а 5 серпня в Шрі-Ланці пройшли парламентські вибори, які двічі переносили через пандемію.
І тільки у травні нинішнього року шріланкійський суд зняв з Геннадія Гаврилова усі звинувачення, відкривши йому дорогу на батьківщину.
На запитання: «Які ваші плани?» капітан відповідає: «Хочу продовжити працювати за професією. Напевно, я просто опинився не в той час і не в тому місці. Втім, на моєму місці міг опинитися будь-хто…»