Безпосереднім приводом для нашого з дружиною Світланою Сікорською переїзду з Києва в сільську місцевість стало те, що у нас з’явилася третя собака, розповів підприємємець Володимир Васильєв, який відкрив разом із братом Євгеном першу в Україні ослячу ферму Osloff. Ми жили з дружиною в столиці у двокімнатній квартирі. Ми любимо тварин, тому спочатку мали двох собак. Коли завели ще й англійського бульдога, місця в будинку стало явно бракувати. Ми почали шукати, куди б переїхати за місто. Відповідний варіант — будинок із великою земельною ділянкою — знайшли в селі Великі Дмитровичі недалеко від Києва. Перебралися туди і жодного разу не пошкодували. П’янке сільське повітря, краса природи, продукти зі свого городу — набагато привабливіше, ніж життя у багатоповерхівці-«шпаківні», смог, міська метушня.
«Були випадки, коли осли, немов сторожові собаки, відбивали у вовків овець»
Моя дружина — лікар, від неї я дізнався, що осляче молоко цілюще, за своїм складом на 90% ідентичне жіночому, — продовжує Володимир Васильєв. — Невдовзі після переїзду в село дружина запропонувала завести ослицю. Мені ідея сподобалася. Ми тоді (це було сім років тому) придбали дорослу самку з маленьким дитинчам. Спробували доїти, але не тут-то було. Хоч як старалися — результат нульовий. Проте ослиця зі своїм ослям залишилися жити на нашому подвір’ї разом із собаками, котами та іншими тваринами — страусами, кіньми, козулями, лелеками. Більшість із них взяли тому, що вони потребували допомоги. Наприклад, виходжували лелеченят зі зламаними крилами.
— Якщо я правильно зрозумів, ви створили ослячу ферму не одразу після переїзду в село?
— Значно пізніше. Буквально кілька років тому й уявити не міг, що заведу ослів. Я ж за професією юрист і економіст. Але одного разу надихнувся ідеєю створити центр відпочинку, щоб батьки з дітьми та дорослі компанії приїжджали до нас подивитися на віслюків, поспілкуватися з ними, попити цілющого ослячого молока, подихати свіжим повітрям, набратися нових приємних вражень.
— Дружина підтримала цей задум?
— Якщо чесно, спочатку ні. Мало не до сварок доходило. Але я не відступився. Запросив брата Євгена, і ми з ним створили ферму. Найважчим етапом була перша зима. Адже справа для нас фактично нова, до того ж грошей не вистачало. Якби йшлося про розведення корів, свиней чи коней, можна було б звернутися за консультаціями до сусідів. У нашому випадку до всього доводилося доходити методом проб і помилок. Думаю, якби я був один, без брата, в першу зиму, напевно, закинув би нову справу. А вдвох легше. Впоралися.
— Стадо у вас зараз велике?
— Не маленьке — близько 50 голів. Майже половина народилася у нас на фермі. З’являються все нові ослята, так що чисельність стада постійно збільшується. Спочатку ми, звичайно, купували тварин.
— У кого?
— В основному у вівчарів. Їм за день доводиться долати зі своїми стадами овець багато кілометрів — щоб тваринам було достатньо корму. При цьому людині потрібно мати з собою запас води, продуктів, змінний одяг та інші необхідні речі. Нести все це на собі занадто важко. Тому чабани використовують віслюків — запрягають їх у візки, на які вантажать свою поклажу. Найчастіше і самі сідають. Осел — тварина витривала.
До речі, вівчарі розповідали, що ослики здатні ще й охоронну функцію виконувати: кричать при наближенні чужих, зокрема хижаків. Безстрашно атакують вовків, коли ті нападають на овече стадо. Бували випадки, коли осли відбивали у вовків овець.
«Раз на три місяці запрошуємо фахівця, щоб зробив ослиці «педикюр»
— Скільки в середньому коштує ослик?
— Від п’яти тисяч гривень. Найдорожче мені обійшовся самець (він у нашому стаді один-єдиний) — у 15 тисяч гривень. Це без урахування витрат на оформлення документів і транспортування. За тваринами їздили по всій Україні: на Одещину, Харківщину, Вінниччину, Львівщину… Місця, звідки вивозили віслюків, зазвичай віддалені, дороги далеко не ідеальні. У нас бюджет обмежений, тому наймати спеціалізований транспорт (так звані батмани) і привозити за один раз багато тварин ми не могли. Використовували вантажний мікроавтобус. Їздив за тваринами разом із товаришем. За поїздку доставляли одну-дві ослиці (вибирали молодих, здатних давати потомство). Вівчарі, як правило, не дуже добре доглядають за своїми осликами, тому нам доводилося лікувати куплених тварин. Зараз вони у відмінному стані — здорові, в міру вгодовані.
До речі, раз на три місяці ми запрошуємо коваля, і він робить нашим ослам «педикюр» — зчісує копита, де це необхідно. Коштує така послуга дорого, але ми йдемо на витрати.
— А без «педикюру» не можна обійтися?
— На жаль, ні. Як людям потрібно періодично підстригати нігті, так ослам — зчісувати копита. У природі, якщо тварина ходить по камінню, кам’янистому ґрунті, копита зчісуються природним чином. Якщо ґрунт м’який, копита згодом відростають так сильно, що починають завертатися всередину і гноїтися. Це може призвести до загибелі ослика. Щоб такого не сталося, ми й звертаємося до коваля.
— Ви продаєте осляче молоко?
— Так. По 1000 гривень за літр. Така висока ціна не тому, що, крім як у нас, купити молоко в Україні ніде. Просто трудомісткість велика, а молока зовсім небагато. З однієї ослиці отримуємо лише пів літра на день, інші півтора дістаються дитинчаті. Для порівняння, високопродуктивна корова дає по 30 літрів молока на день.
Врахуйте також: якщо корів можна доїти за допомогою спеціальних апаратів, то ослиць — виключно вручну. Причому робити це необхідно кожні три години, інакше в ослиці почнеться мастит. Адже у неї немає вимені, як у корови чи кози, в якому тварина може тимчасово зберігати запас молока.
У Європі ціни на осляче молоко набагато вищі — в середньому 100 євро за літр. У нас — утричі дешевше. До речі, за кордоном ослячих ферм теж небагато, особливо великих, як, наприклад, італійська, на якій живуть близько тисячі ослів.
«Ми були бездітною парою. А після того, як створили ферму, у нас народилися діти»
— Хто ваші споживачі?
— Більшість — це батьки, які купують осляче молоко для дітей з недугами, що розвинулися через ослаблену імунну систему. Як правило, такі дітки були немовлятами на штучному вигодовуванні. Це призвело до проблем з імунною системою та розвитку згодом тих чи інших захворювань: частих застуд, астми, алергії, дерматитів… Крім того, нашими покупцями є дорослі люди, які піклуються про своє здоров’я. Наприклад, один чоловік щодня надсилає машину, і його водій бере у нас у термос по літру ослячого молока. Цей покупець каже: завдяки тому, що регулярно п’є осляче молоко, почувається як у 18 років. Час від часу він у нас і сир замовляє (знаю, що в Сербії такий сир називають «пупе»). Він коштує близько 15 тисяч гривень за кілограм.
— А ви п’єте осляче молоко?
— Звісно. Діти (у нас з дружиною двоє синів), дружина, я і брат — всі ми дуже любимо це молоко. Цікаво, що ми з дружиною довго були бездітною парою. А після того, як я створив ферму, у нас почали народжуватися діти. Старшому зараз два з половиною роки, молодшому — шість місяців.
— У вас є випаси для ослячого поголів’я?
— Поки немає. Ми заготовляємо або закуповуємо для наших віслючків сіно. Одній тварині на день потрібно 15 кілограмів сіна. Даємо також сезонні фрукти й овочі: моркву, яблука, груші… Комбікорми не використовуємо. Якщо буде можливість отримати пасовища, ми готові переїхати в інше село.
— Надія на те, що до вас підуть туристи, виправдалася?
— Так. До нас приїжджає багато гостей. Вхідний квиток коштує стільки, скільки молока ми наллємо туристу. Так що безпосередньо за екскурсію він не платить. Ослики — тварини доброзичливі, товариські і, на відміну, наприклад, від коней, безпечні. Відвідувачі їх гладять, обіймають, годують. Діти катаються на них. Маленькі ослики дуже красиві — немов іграшкові. Ними неможливо не захоплюватися. Якщо порахувати, скільки я витрачаю часу на спілкування зі своїми вихованцями, то вийде години дві на день. Це без урахування часу, який витрачаю на догляд за ними.
— Віслюки — кмітливі тварини?
— Без перебільшення, так. У них добре розвинена інтуїція. До того ж вони прив’язуються до людей. Кожна ослиця знає своє ім’я — Грінка, Олена, Малина…
— Плануєте налагодити виробництво ослячого сиру?
— Час від часу ми робимо його під замовлення. А виробляти сир у великих обсягах не хочу — нехай краще більше ослячого молока дістанеться дітям, яке так необхідно для їхнього оздоровлення.