4 лютого 2021 року в 17-й клінічній лікарні Києва від COVID-19 померла солістка Національної опери та волонтерка Олександра Тарасова. Друзі до останнього сподівалися, що вона виживе. І донині звинувачують у халатності лікарів, вважаючи, що вони належним чином не лікували Сашу.
«Ти боролася за всіх, ти підтримувала всіх. Ми не змогли тебе вберегти… Не змогли пробити стіну, не змогли докричатись, достукатись… КВІТОЧКА, як тебе не вистачає, як важко без тебе», — написала на своїй сторінці у “Фейсбуці” її подруга Алла Чонгар.
«Ми спали в недобудові на газетці. Але мама була щаслива»
— А я все не можу повірити, що мами немає, — каже 20-річний син Олександри Костя. — Хочеться, щоб все було, як за неї. Щоб хоч щось про неї нагадувало. Ось суп зварю. Пиріжків напечу. Вигуляю собаку. А потім прийду: в домі чисто. Пахне пиріжками. І на секунду здасться, що їх робила мама, що ось-ось вона вигляне з кухні. І скаже: “Синку, йди поїж…”
Пам’ятаю, як мені було три роки, і ми заїхали з мамою в недобудову в Києві. Було літо. Сонце. Ми спали на газетці. Але мама весь час усміхалася від радості, що вдалося купити своє житло. До цього, переїхавши з Харкова, житло ми в Києві винаймали. Потім в квартиру доставили піаніно. Потім — диван. Одночасно йшов ремонт. Мама зі будматеріалів спорудила мені пісочницю на балконі. І я був страшенно гордий. Тільки в мене одного в домі була персональна пісочниця!
Мама багато працювала. Майже всю зарплату залишала няням. А коли поїхала до Японії на гастролі, зрозуміла, що вагітна моєю сестрою Лізою. Казала: “Як же мені хотілося спробувати всі ці японські делікатеси, а не могла! Нудило…” Зате привезла мені звідти роботизованого песика. Його гладиш — він виляє хвостиком. Я був щасливий.
Дітей Олександра ростила без чоловіка.
— У багатьох питаннях, що стосуються самостійності, вона була досить жорсткою і вимогливою, — згадує юнак. — Не хотіла, щоб я виріс нюнею, хоча в дитинстві був хворобливим хлопчиком, весь час по лікарнях. У мене були проблеми з підшлунковою. Все дитинство просидів на дієті. Одного разу поїхав до дядька і таємно з’їв два маринованих грибочка, запивши це діло забороненою колою. Потрапив у реанімацію. Потім всю цю біду переріс… А коли вже відпала необхідність у дієті, навчився смачненько готувати нормальні страви. З шести років міг приготувати дієтичну кашку, омлети. Зараз цілком можу приготувати і добре м’ясо, і випічку, і, наприклад, сирний суп для Лізи.
Костя багато читав, добре вчився, вступив на біофак київського університету. На канікулах підробляв у дитячому туристичному таборі інструктором.
— З мамою поруч якось все було зрозуміло, звично, — зізнається Костя. — На моєму піклуванні була молодша сестричка, хаскі і старенький пінчер. Йому 16 років. Коли мама раптом захворіла на коронавірус, навіть уявити не міг, що може статися щось серйозне.
Це так. Коли тобі двадцять, мами здаються безсмертними…
«Запитував: «Тобі роблять щось?» — «Ні, нічого»
Олександра Тарасова 20 років працювала в Національній опері України. У 2014 році стала виконавчою директоркою фонду допомоги армії “Крила Фенікса”, далі — головою правління фонду “Повернись живим”. З квітня 2015 по березень 2018 року очолювала Управління у справах ветеранів війни та учасників АТО Міністерства соціальної політики.
Ось як згадувала про Сашу її подруга-волонтерка Анна Майборода на своїй сторінці у “Фейсбуці”:
“Був квітень 14-го. Ще не було війни.
Десант та мобілізовані 95-ї у Добропіллі. Крим окупований. Ми вивозили військових з Криму, допомагали різним підрозділам. Піднімали БТРи, закуповуючи акумулятори. Намагалися зрозуміти про каски, броніки та розгрузки…
З Oleg Khomenko домовилися зустрітися на Трьохсвятительській у Наталії Шолойко — МедМайдан. Мені потрібні були ліки для 2-го бату 95-ї, та спитати, де взяти броніки та каски.
— А он Наталю Воронкову спитай.
— Броніки, хм… Зараз дам телефон Саші Тарасової. Вона співачка оперного, знає, де їх взяти.
Так у мене з’явився номер Саші Тарасової — волонтерки, співачки, подруги, справжньої людини, гарної мами, голови фондів, керівника департаменту, талановитої сильної чарівної жінки. Так ми познайомилися у квітні 14-го.
Робота у фондах, розчарування, навчання, робота в Мінсоці, протезування — я навіть не можу пригадати всього. З тобою було важко сперечатися, ти чітко відстоювала власну думку. Але в суперечках завжди народжується істина, та й усі наші суперечки були на користь військовим, підрозділам, державним рішенням…
Тільки одиниці знають, через що тобі довелося пройти з весни 14-го року. Тільки близькі тобі люди знають, як начебто “свої” перетворювалися на ворогів. Але ти знаходила сили. Ти переступала, дужала та йшла. У будь-якій ситуації, попри біль у серці, на твоєму обличчі була посмішка. І будь то день чи ніч — ти на зв’язку, завжди була готова прийти на допомогу”.
17 грудня Олександра Тарасова потрапила до лікарні з коронавірусом, про що вона повідомила у “Фейсбуці”. Одночасно з ковідом злягли діти, Костя і Ліза. І, поки мама перші дні була у відносно стабільному стані, подруги-волонтерки забезпечили лікування її дітей — ліки, пульсоксиметр, харчування. “А до мене поки їхати не треба”, — писала Саша.
— Я запитував: “Мамо, тобі роблять щось?” — розповідає Костя. — Відповідала: “Ні, нічого”. Аналізи у неї взяли лише на шостий день! Але я не думав про страшне, тим більше, що спочатку мама могла дихати сама. Вона була спокійна: довіряла лікарям. Мама — справжній альтруїст. Стільки для них зробила. Співчувала, постійно намагалася дістати якесь обладнання. Лежала в палаті і, напевно, не хотіла нікого навантажувати.
Спочатку, 19 грудня, мама писала, що їй колють якісь ліки, що сатурація нормальна, 95—96, але загострилася астма. Казала, що важким пацієнтам більше уваги, а на неї “трохи забили, бо поступила зі нормальною сатурацією”.
21 грудня жінка повідомила, що їй гірше. Усім, хто намагався до неї потрапити, обриваючи телефони гарячих ліній і лікарів, медики відповідали: “У неї все добре. У неї ковідні панічні атаки. Все під контролем”.
Судячи з переписки з маминими подругами, лікарі стали активно лікувати пацієнтку лише 23 грудня. Останнє повідомлення від Олександри надійшло 26 грудня о 9:46: “Переводять у реанімацію”. Пневмонічний інфаркт…
А в ніч на 2 січня Саша померла. Неначе щось передчуваючи, незадовго до смерті написала своїй подрузі, відомій волонтерці Аллі Чонгар: “У разі смерті опіку над Костею”. Алла й поїхала з сином Саші забирати тіло мами з лікарні.
“Поки з’ясовували, де тіло, вийшла одна з персоналу зі словами: “Цабе велике померло… У нас сьогодні вихідний. Дістала, поки тут в палаті була”. Добре, що зупинили, що я її зі сходів не спустила. Потім почалося пекло з тілом і підготовкою до похорону”, — писала з гіркотою Алла Чонгар у “Фейсбуці”…
За словами волонтерів, лікарі в перший же день чомусь не сповістили поліцію про смерть хворої. У лікарні не віддавали Сашині документи, з великими труднощами отримали історію хвороби. Тіло відмовлялися передавати на розтин. Все довелося робити через зв’язки та скандали. У висновку про смерть була вказана причина: тромбоемболія легеневої артерії.
Рідні та близькі з жахом дізналися: лікуючим лікарем Олександри був… патологоанатом. У країні катастрофічно бракує медперсоналу.
«Я приголомшений. Я відчуваю, що ми з Лізою не одні»
Коли помирає близька людина, починаєш себе карати: що я зробив не так? Хоча, може, робив усе. І навіть більше. За словами відомої волонтерки та блогерки Дани Яpової (яка восени сама перехворіла на коронавірус), читаючи повідомлення Саші, що лікарі їй приділяють мало уваги при постійно падаючій сатурації, вона безперервно телефонувала іншим людям із запитанням: що робити?
“Але мені сказали, що Сашу лікують, і вона просто в істериці, — писала Дана у “Фейсбуці” після смерті подруги. — Як бути в істериці при ковіді, коли ти задихаєшся, я знаю, тому й повірила в цю версію. Потім мені поставили під сумнів її перебування в лікарні. І ось зараз, через чотири години мого лежання та розглядання точки на моїй стіні, я думаю: “Чому я вас усіх послухала? Чому я послухала Сашу і не понеслася до 17-ї лікарні здіймати кіпіш? Чому дозволила тобі померти, Сашо? Чому ти від нас пішла? Чому ти так завзято відмовлялася від допомоги?
Може, крик хворого на ковід не варто ігнорувати? Може, нехай 50 разів це буде істерика, але один раз це буде не істерика, а реальний крик про допомогу? Чому ми всі, хто кохав Сашу, дозволили їй померти? У мене немає претензій до реанімації 17-ї лікарні. Зовсім. Вони її рятували. Але ось до її лікування там же протягом тижня у мене величезні питання.
Сашко, прости нас. Прости, що діти твої залишилися самі. Прости, що Ліза зростатиме без мами. Прости. Рядаю, рідна”.
— Коли мені зателефонували і сказали: “Саші вночі не стало”, я кудись провалився, — говорить Костя. — Не розумів, що відбувається. Потім зібрався і почав робити те, що потрібно робити. Сповістив сім’ю дядьків. Бабусю. З другом сім’ї Аллою Чонгар поїхали забирати мамині речі.
Тим часом волонтерська братія взяла опіку над дітьми Саші. Ось який звіт про зроблене за місяць написала у “Фейсбуці” Дана Ярова:
“1. Порушено кримінальну справу за фактом смерті, за заявою сина Саші, проведено судову експертизу — чекаємо результат (кримінальне провадження за статтею 140 Кримінального кодексу України “Невиконання або неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого”. — Авт.).
2. Костя написав заяву на вступ у права спадщини.
3. Лізі отримали ідентифікаційний номер, у понеділок на Лізу буде оформлено депозит у такому ж розмірі, в якому вже оформлено на Костю.
4. Усі зібрані на картку гроші акумульовані та розділені на два рівні депозити — на обох дітей у рівних частках.
5. Костя подав документи на опіку.
6. Подано документи на присвоєння пенсії по втраті годувальника.
7. З’ясовано борги Саші Тарасової в банках, і найближчим часом вони будуть закриті.
8. Оплачено всі комунальні послуги.
9. Будуть подаватися документи на пільги з комунальних послуг.
10. Костю влаштували на роботу.
11. Усі гуртки Ліза відвідуватиме, педагоги — хто безкоштовно займатиметься, хто знизив оплату.
12. Ліза в понеділок іде до школи, поки возити її буде Костя.
13. Костя збирається здавати на права.
14. Є цілодобова група, яка знає, де діти, що з ними, що вони їли.
15. Є шалена Алла (Чонгар. — Авт.), яка знає, на якій полиці у дітей у холодильнику стоїть сметана і якої вона торгової марки.
16. У мене в холодильнику лежить м’ясо для дітей, не встигла завезти.
Ми не можемо їм стати мамами, але ми намагаємося щодня бути Кості друзями. І більше, ніж впевнена, що кожна з нас, уже поговоривши зі своїми чоловіками, прийняла рішення, що в разі, якщо не дай Бог Кості не дадуть опіку, ми подамо документи на опіку над Лізою. У систему Лізу ми не віддамо.
Дуже велике прохання, не смикайте хлопця, йому і так важко ставати дуже різко дорослим. Йому потрібно пройти свої етапи прийняття, як і Лізі.
Є Наталія Воронкова, я, Alla Chongar, Oksana Shevchenko, Olena Masorina — всі питання до нас.
Якщо є бажання допомогти дітям, поки вони почнуть отримувати постійний дохід у вигляді пенсії та відсотків від депозиту, ось картка Кості в “ПриватБанку”.
5 168 755 428 921 809 Костянтин Тарасов-Чаплик”.
— Просто вражає — те, що зробили і роблять подруги твоєї мами, — кажу Кості.
— Я сам приголомшений. Дякую їм. Я відчуваю, що ми з Лізою не одні. Мені ще ж Лізу піднімати. Їй 11 всього. Допомагають і родичі, і моя дівчина.
— Ти як? Тримаєшся?
— Вибору немає. Потрібно просто брати і справлятися. Як вчила мама. Теж намагаюся робити, що можу. Пропоную свої послуги репетитора з біології для підготовки до ЗНО (умови є у Кості в акаунті в “Фейсбуці”. — Авт.).
— Про що думаєш найчастіше?
— Про те, що проводили мало часу з мамою. Вона була раніше дуже міцною. Але останні кілька років занадто виснажена роботою. Багато часу в неї це волонтерство займало. Розумів, що вона робила потрібну і важливу справу, але постійно їй казав: “Коли вже закінчиться твоя робота?” Мама відповідала: “Діти, настане мир, і я до вас повернуся. Ми стільки часу проводитимемо разом!” Не дожила…
Ми знали, що COVID-19 — це страшно. Але навіть не уявляли, що настільки.
Раніше “ФАКТИ” повідомляли про смерть від коронавірусу британського ветерана Тома Мура, який зібрав для медиків майже 45 мільйонів доларів.