Мабуть, кожен пам’ятає свій шлях до першого класу: хтось з нетерпінням чекав шкільної парти, а хтось сумував, прощаючись із безтурботним дитинством.
Чи пам’ятаєте ви свято першого дзвоника? Як готувалися? Якою була дорога до школи? Зустріч з першою вчителькою та однокласниками? Чи збереглися фото, що передають настрій того особливого дня?
Українські фарфористи талановито втілили у своїх роботах мить, коли малюки стають першокласниками.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про вінтажні статуетки, які сьогодні є рідкісними.
«Поряд із букварем бачимо друзів дівчинки – ляльку і песика»
— У статуетці «Першокласниця» Григорія Молдавана сконцентровано цілу історію про дитинство, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Митець не показує школу. Немає ані парти, ані вчительки, ані дзвоника, ані портфеля. Він зображує образ першокласниці через одну-єдину річ – буквар, який є символом знань. Напис «БУКВАР» художник спеціально виніс на обкладинку книги, зробивши його майже головним композиційним акцентом. Дівчинка сидить, спираючись на буквар, який дає першокласникам основи знань. Але найпоетичніше, зовсім інше. У руках дівчинки не книжка, а лялька. Геніальний хід Григорія Молдавана! Першокласниця ще не розлучилася зі своїм дитинством. Вона вже стала школяркою, вже має буквар, але все ще тримає в руках улюблену ляльку. Художник ніби говорить: школа не скасовує дитинство. І ще одна маленька деталь, яку легко не помітити, але яка мене дуже зворушує. З-за букваря визирає маленьке цуценя. Його майже не видно, але воно створює відчуття дому. Дівчинка ще не остаточно перейшла у світ обов’язків. Поряд із букварем залишаються її друзі – лялька і песик.
— Дуже зворушлива композиція…
— Це, мабуть, найніжніше прощання з дошкільним дитинством в українській порцеляні. Маленька першокласниця ще не відпускає ляльку, але вже тримається за буквар. Ця робота не про школу як установу. Вона про перший крок у дорослішання, зроблений без страху, бо поруч залишаються тепло дому, улюблена іграшка й вірний песик. Це надзвичайно гуманістичний образ, у якому освіта не відриває дитину від її світу, а м’яко вводить її в новий.
— Хто ще з українських митців розмірковував на цю тему?
— Валентина Покосовська. Назва її роботи «Першокласниця» вас, ймовірно, здивує. Зі шкільних атрибутів ми бачимо лише ранець за спиною дівчинки. Вона одягнена у літню сукню, у руці – іграшковий кошик. Очевидно, восени їй іти до школи. Отож, вона приміряє ранець, але думками ще в безтурботному дитинстві. Попереду на неї чекає новий шлях, але зараз її думки не про це, а про гру. Ми не бачимо поряд ляльки чи ведмедика, натомість дівчинка сама нагадує ляльку.
Г. Молдаван. «Першокласниця». Полонський завод художньої кераміки. 1957
«Невипадково головним композиційним акцентом стає не портфель, а саме букет»
— А ось робота Оксани Жникруп, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Мисткиня показує момент входження дитини в новий етап життя інакше. Перше вересня – свято. А букет та святковий білий фартух були важливими його атрибутами. У дівчинки трохи підняте підборіддя й впевнений погляд, що свідчать про її відчуття власної дорослості. Невипадково головним композиційним акцентом стає не портфель, а саме букет. Перший день у школі – це насамперед свято, а вже потім навчання.
Валентина Покосовська. «Школярка». Баранівський фарфоровий завод. 1952
— Цікаво розглядати кожну деталь.
— Так. Саме такою була шкільна форма для дівчаток у той час. Коричневе або синє плаття з мереживним комірцем, який був знімним. Білий фартух для свят, чорний – на кожен день. Першокласниці йшли до школи зазвичай з бантами. Букет міг бути з айстр або жоржин. А ось робота Ольги Рапай у розписі Оксани Жникруп «Мама й діти» («Близнюки»). Дві сестрички йдуть вперше до школи. Мама веде їх за руку. Дівчатка несуть яскраві букети. Мама вбрана нарядно, за модою тих років. Життєвий шлях людини починається з дороги до школи. Перший клас – це нова сторінка життя, яка в багатьох сенсах є визначальною…
Оксана Жникруп. «Першокласниця». Баранівський фарфоровий завод. 1953. Полонський завод художньої кераміки. 1956
«Троє дітей схиляються до відкритої книги, вони разом відкривають нове, дивуються, навчаються»
— Чим особлива композиція «Перші уроки» Тамари Крижанівської?
— Вона продовжує тему дитинства й навчання, але розкриває її дещо інакше. Троє дітей схиляються до відкритої книги. Вони разом відкривають нове, разом дивуються, разом навчаються. Художниця показує, що знання народжується не лише у взаєминах між дорослим і дитиною, а й у спільному дитячому досвіді. Композиція надзвичайно лаконічна. Майже відсутні другорядні деталі, натомість увага зосереджується на ритмі постатей, їхніх схилених головах і книзі, яка стає композиційним центром твору. Саме вона поєднує дітей. У ширшому контексті української порцеляни середини ХХ століття ця робота підтверджує, що книга була для художників значно більшим, ніж навчальний атрибут. Вона символізувала відкриття світу, перші кроки до культури й людське єднання. Саме тому мотив читання так часто з’являється в українській порцеляні як образ майбутнього, що починається з дитячої цікавості.
Ольга Рапай, розпис Оксани Жникруп. «Мама й діти (Близнюки)». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1957
Тамара Крижанівська. «Перші уроки». Городницький фарфоровий завод. 1957
Раніше у «ФАКТАХ» колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про дитячий сет з абеткою, який є справжнім раритетом.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото у заголовку: Валентина Покосовська. «Школярка». Баранівський фарфоровий завод. 1952
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк