Деякі військові, чиє житло залишилось на тимчасово окупованих територіях, витратили кілька місяців, аби лише подати заявку на житловий ваучер. Гроші на програму закінчились ще влітку, а на черзі ще понад 40 тис. людей.
У 2025 році уряд анонсував програму “Житло для ВПО з ТОТ”. Вона передбачає, що учасники бойових дій і люди з інвалідністю внаслідок війни, чиє житло опинилось на тимчасово окупованих територіях, зможуть отримати ваучери на 2 млн грн на придбання житла на підконтрольній території. Заявки почали приймати ще наприкінці минулого року, а бронювання коштів стартувало 1 травня 2026 року. Однак, виявилось, що для чинного військового подання заяви, яке мало б відбуватись за кілька кліків у Дії, цей процес може розтягнутись на місяці. А навіть ті, чию заявку врешті схвалили, не завжди можуть скористатись коштами – бо термін очікування на погодження необмежений, але якщо ти не встиг купити житло за два місяці, бо банально не мав відпустки, гроші згоряють.
Дія не завжди діє
Євген Тузов родом з Маріуполя, після евакуації з міста він займався волонтерською діяльністю, а потім вступив до лав ЗСУ. Нині він командир взводу в складі 40-ї окремої артилерійської бригади. Коли почув, що військові, чиє житло залишилось на окупованій території, можуть отримати ваучер на 2 млн грн на придбання житла, вирішив скористатись такою можливістю. Однак заявку, яку начебто можна подати за кілька кроків в Дії, виявилась неабияким квестом для чинного військовослужбовця.
“Спочатку у мене не підтягувалося посвідчення УБД. Я звернувся до Мінветеранів на гарячу лінію, мені допомогли. Потім Дія чомусь запрошувала в мене якісь документи з РАЦСу, а я жодного разу не був одружений. Ось і видавала помилка, помилка, помилка, помилка”, – розповів він.
Врешті, після поневірянь він таки зміг подати заявку в Дії. Але таку можливість мають не усі військовослужбовці. Адже заявку треба підписати Дія-підписом. А для цього треба мати ІD-картку чи біометричний закордонний паспорт. При цьому далеко не всі військовослужбовці мають військові паспорти, а ІD-картки в Україні почали видавати лише з 2016 року. Тобто люди, які отримали паспорти до 2016 року, мають здебільшого паспорти-книжечки. Ці паспорти досі чинні, тож вимоги замінювати їх на пластикові ІD-картки не було. Але тепер виходить, що люди з паспортами-книжечками, які до того ж не мають закордонних паспортів, позбавлені можливості скористатися низкою державних послуг, доступ до яких залежить від Дії.
Однак навіть якщо заявка в Дії пройшла успішно, це ще не означає, що місію виконано. Щоб мати актуальну адресу на підконтрольній Україні території, Євген Тузов мусив просити друга зареєструвати його в своїй квартирі у Дніпрі. І уже після подання заявки через Дію, йому надійшов лист від адміністрації Новокодацького району міста Дніпра з проханням особисто подати документи відповідно до вказаного переліку.
“Всі ті ж документи дзеркальні, що я подав у дії. І в мене запитання: а як військовослужбовець повинен їхати звідти вам подавати ці документи, писати цю заяву від руки і все таке інше? Це також затягує час. Далі комісія, черга, якісь внутрішні документи, штампи, пояснення, чому все знову не працює”, – розповідає він.
“Загалом комісія розглядає заявку впродовж місяця. Заявка подається через Дію. Якщо всі критерії дотримані: людина прописана на окупованій території, має статус УБД, ВПО… Якщо є дружина/чоловік, вона повинна надати згоду на отримання цього ваучера. Тобто за великим рахунком, цій комісії немає що довго розглядати”, – кажуть у юридичній службі ГО “ВПО України”. Водночас попереджають, що заявнику варто розраховувати не лише на документи у Дії, а й мати їх паперові версії.
“Дія є Дія. Може бути якийсь збій чи ще щось. Все одно копії оригіналів документів людина повинна буде десь показати при оформленні”, – кажуть у юридичній службі.
Власне, саме бюрократія позбавляє можливості скористатись цим ваучером військовослужбовців, які не просто мають посвідчення УБД, а саме зараз перебувають у зоні бойових дій. Адже вони не можуть у будь-який момент покинути місце служби, аби донести якийсь папірець, якого забракло комісії, яка розглядає заявки. Минуло майже 8 місяців, поки Євген зміг врешті стати на чергу на житловий ваучер. Але гроші до того моменту уже практично закінчились.
“Зараз чекаємо другу хвилю фінансування, тоді черга трохи посунеться. Загалом у черзі вже понад 40 тисяч заявок”, – кажуть у ГО “ВПО України”.
Тим часом перша черга фінансування 6,6 млрд грн передбачала виділення 3296 ваучерів. Відповідно, кошти вичерпались ще на початку літа. Але навіть якщо заявник встиг отримати схвалення комісії вчасно – це не гарантувало можливості скористатись грошима.
Для чинного військового 60 днів — замало для придбання житла
За умовами програми, заявники, які отримали схвалення комісії, подають заявку на бронювання коштів через Дію. Далі оператор програми – Укрпошта – перевіряє наявність фінансування.
“Якщо кошти є, протягом 5 днів заявник отримує повідомлення про успішне замовлення коштів”, – пояснює Міністерство у справах ветеранів. І це “якщо” ускладнює придбання житла на практиці. Адже військовослужбовець не може знати напевне, коли кошти будуть.
“На практиці маю вже кілька кейсів купівлі житла військовими ВПО за ваучерами. Їх не так багато через обмеження суми виплати: мало який об’єкт в новобудові вкладається у цей бюджет”, – каже експертка з нерухомості, СЕО Агенції для забудовників ORRO Marketing Марісабель Гулько.
За її словами, один із найбільш практичних сценаріїв використання ваучера – починати пошуки житла ще до завершення оформлення виплати.
“У новобудовах це працює простіше: покупець може обрати квартиру, домовитися про її бронювання, а відділ продажу забудовника зачекати до моменту завершення процедури та надходження коштів. Складніше із форматом переуступки. Приватний власник зазвичай зацікавлений продати квартиру якомога швидше і рідко готовий чекати кілька тижнів на оплату коштів. Тому виникають ситуації, коли людина вже обрала житло, але через затримку коштів продавець знаходить іншого покупця”, – каже Марісабель Гулько.
Інша проблема – у разі підтвердження фінансування є лише 60 днів на їх використання. Якщо він у цей час на бойовому завданні і не має змоги укласти угоду купівлі-продажу, заброньовані кошти повертаються в систему та переходять наступному у черзі.
“Якщо починати пошук лише після отримання ваучера, то 60 днів це обмежений строк, не завжди можна знайти саме ту квартиру. Особисто я б радила тут заздалегідь зробити зріз ринку: визначити район, бюджет, відібрати щонайменше 3 – 4 потенційні об’єкти, перевірити забудовників та документи. Тоді після отримання коштів людина не починає пошук з нуля, а переходить безпосередньо до вибору й оформлення угоди”, – радить експертка.
Вона відзначає, що для військовослужбовців обмеження терміну використання коштів у 60 днів особливо чутливе і варто його продовжити хоча б до 90 днів.
“Людина не завжди може перебувати в місті й оперативно займатися переглядами варіантів і документами. На жаль, є випадки, коли гроші згорали. Тому оптимальна модель: попередній пошук і бронювання житла ще на етапі оформлення виплати”, – каже Марісабель Гулько.
Тобто на сьогодні учасники бойових дій, які уже звільнились зі служби чи продовжують службу у тилу, мають більше шансів скористатись цими коштами, ніж ті, хто перебуває на фронті.
Житловий ваучер не можна об’єднати з єОселею
Як зазначила Марісабель Гулько, 2 млн грн не завжди вистачає на придбання квартири у новобудові, а саме придбання такого житла військовим оформити найпростіше. Водночас, наразі неможливо поєднати ваучер і єОселю – програму, за якою військовослужбовці можуть отримати кредит на житло під пільгові 3% річних.
“Житло для ветеранів знову показало: “Влада не вміє працювати на якість, зате добре навчилася малювати звіти. Спочатку в уряді навіть не врахували, що житлові ваучери для ветеранів ВПО фактично неможливо поєднати з державною пільговою іпотекою Є оселя”. Банки просто розводили руками через законодавчу колізію, створену самим Кабміном, – каже народний депутат Михайло Княжицький. – Чому це важливо? Бо 2 млн грн лише здаються великою сумою. Насправді це близько 45 000 доларів. За ці гроші неможливо купити нормальну квартиру в Києві, Львові чи Одесі”.
Тим часом за словами нардепа, щойно ветерани вийшли на ринок нерухомості, система затріщала. “Продавці житла, дізнавшись про державні безготівкові кошти, почали піднімати ціни. Тепер за ці гроші навіть в передмісті Києва часто можна знайти лише невелику квартиру в старому фонді, яка потребує значних вкладень. Я не кажу, що треба, як в Радянському Союзі, встановлювати державні ціни. У влади є інші інструменти. Наприклад, можна розгорнути масштабне будівництво соціального житла”, – каже він.
Тим часом Верховна Рада 16 вересня лише у першому читанні прийняла законопроєкт №15335, який дозволяє поєднувати житловий ваучер для ВПО з ТОТ з іпотечним кредитом для придбання або будівництва житла. Тобто якщо вартості ваучера недостатньо, решту суми можна буде покрити іпотечним кредитом, зокрема за програмою єОселею. Однак коли цей законопроєкт набуде чинності, наразі спрогнозувати важко.
Забезпечення житлом — головний аспект демографічної політики
На думку Миколи Княжицького, проблема не стільки у браку фінансування, скільки у відсутності єдиної політики щодо забезпечення житлом людей, які втратили свої домівки через війну.
“За його словами, з 2023 року Банк розвитку ради Європи вже схвалив понад 810 млн євро підтримки для України – це понад 40 млрд грн на житловий сектор, медицину та інші соціально важливі напрями.
“От вдумайтеся в цю цифру, понад 40 млрд грн. Зрозуміло, що на початку вторгнення гроші йшли і на тимчасові прихистки, і на невідкладну допомогу. Але що з постійним житлом? Скільки людей реально отримали власні квартири? А ми цього точно не знаємо, бо в державній політиці щодо переселенців абсолютний безлад. Досі немає єдиної зрозумілої системи обліку: хто яку допомогу отримав, за якою програмою і з яким результатом. Маємо одразу кілька житлових програм. Зокрема, єВідновлення, єОселя, які влада гучно піарить. Але їхній реальний результат, порівняно з масштабом проблеми, мізерний”, – каже він.
При цьому, на думку нардепа, саме забезпечення людей, які втратили домівки через війну, постійним житлом є одним з найважливіших аспектів демографічної політики. Адже для того, аби люди не виїжджали з України, вони мають мати тут де жити.
“В Україні досі немає цілісної дієвої демографічної політики. Ми переживаємо найважчу демографічну кризу в нашій історії. Мільйони громадян виїхали за кордон, мільйони стали переселенцями всередині країни, народжуваність катастрофічно впала. В такій ситуації потрібні не гасла, а сміливі і системні рішення. Але що ми чуємо від міністрів та чиновників? Вони їздять на європейські форуми і пафосно закликають: “Українці, повертайтеся додому. Ви потрібні для відбудови України”. Вибачте, а куди їм повертатися? В країну, де ветеран війни з ваучером в руках, не може купити навіть однокімнатну квартиру, бо банки, казначейство і урядові постанови не стикуються між собою. Куди повертатися людям, якщо навіть ті українці, які залишилися всередині країни і стали ВПО, досі не отримали від держави базової стабільності? Такі заклики звучать не просто відірвано від реальності, вони викликають гірку посмішку”, – каже Микола Княжицький.
За його словами, влада повинна нарешті припинити закликати людей повертатися і почати створювати умови, за яких їм справді буде куди повертатися.
“Почати можна з простого. Ухвалити законопроєкт про засади державної демографічної політики, який я подав до парламенту майже два роки тому. Там є відповіді на головні питання: що робити, коли робити і якими інструментами держава може швидко почати змінювати ситуацію. Бо інакше ми ризикуємо програти країну навіть тоді, коли не програємо війну”, – каже Микола Княжицький.