Російські удари методично знищують великі склади, розподільчі центри супермаркетів та сортувальні термінали поштових компаній. Ситуація складна, збитки великі, але якою є реальна шкода для економіки країни? Що буде зі споживачами у великих містах? І, головне, як постачальникам і магазинам виживати далі, коли стара модель управління зазнає краху? Про це Texty.org.ua говорять із Віктором Барановським, директором «Логістичної майстерні», компанії з проєктування складських систем та оптимізації ланцюгів постачання.
Міф про «все пропало»
Необхідно оцінювати масштаби руйнувань та їхній реальний вплив на споживчий ринок, вважає Віктор Барановський. Ситуація по країні неоднорідна. Загалом мережеві оператори мають до 40% ринку роздрібної торгівлі, причому в найбільших містах їхня частка становить до 80% товарообігу харчів. Ця гіперконцентрація швидко зменшується від міст-мільйонників до невеликих міст і селищ, де значну роль відіграють локальні мережі та «неорганізована торгівля» (вона організована, тільки у свій спосіб).
Тому реальна частка великих розподільчих центрів (РЦ) у загальному обігу країни не така критична, як здається, зазначає Віктор Барановський.
«Маю підозру, що ця велика частка може бути заміщена альтернативними каналами постачання, особливо “неорганізованою торгівлею”, яка за певних обставин досить енергійно організовується», — каже він.
Звісно, закупівлі ведуться через великі мережі або склади дилерів підприємств-виробників, навіть коли товар потім розвозиться бусами й вантажівками-п’ятитонниками з підписами «пʼять ящиків Василю», «сім ящиків Тетяні» й «один ящик якомусь Ігорю». Але загалом це картину не міняє.
Київ проти решти
У Києві з його високими орендними ставками та складністю виживання дрібного бізнесу частка великого ритейлу та централізованих РЦ вища, ніж у регіонах.
Візьмімо місто Пирятин на Полтавщині, наводить приклад Барановський. Один-єдиний магазин «АТБ», одна «Фора» та жодного «Сільпо» й «Коло».
Як вплине на життя мешканців Пирятина порожній «АТБ» — один на все місто?
«Та просто ніяк, — відповідає собі Віктор Барановський. — А що, наприклад, станеться в місті Сарни, якщо спорожніють два “АТБ” і дві “Фори”? Нічого не станеться! Бо є 50 дрібних магазинів і кілька базарчиків, які постачаються з Луцька або Ковеля. А також є місцеві виробники і місцеві регіональні дистриб’ютори».
Якщо великі «ляжуть», на їхнє місце зайдуть ФОПи
Умовно кажучи, є близько 20 обласних центрів, для яких великі склади важливі. Але є велика кількість дрібних містечок, які цих складів навіть не помічають. Якщо великі РЦ «ляжуть», на їхнє місце негайно зайдуть ФОПи та місцеві торгаші.
«Там джунглі складиків, гаражиків, підвалів, де працюють всякі ухилянти без офіційного оформлення, де про медичну книжку працівника ніхто не чув, але через ці структури йде значний товаропотік брендів, яких у Києві й не бачили», — каже Барановський.
На запитання, чи доведеться ганяти дрібні буси напряму з фабрик, намотуючи кілометри, Барановський відповідає ствердно: «Я б так робив. Витрати зростуть, але я їх перекладу на покупців. Думаю, зможу, бо всі так зроблять».
«Не головою, так ногами»
Віктор Барановський ставить жорсткий діагноз системі управління великих мереж: роками ігнорували реалії війни й покладалися на тепличні умови.
«Хто заважав їм розвивати керування товарним запасом і збільшувати частку крос-докінгових поставок (товар без тривалого зберігання на складі відправляється в магазини. — Ред.)? В ідеалі працювати без запасу. Можливо, їм заважала політика, коли можна набрати купу товару у виробників із відтермінуванням сплати, наприклад, 90 днів. Це дуже провокує особливо не паритися, тому що товар може бути просто повернутий постачальнику», — розмірковує логіст.
Зараз час розосередження й мінімізації ризиків
Про доцільність працювати «з коліс» говорили ще після кризи 2008 року, наголошує експерт.
«Однак рівень “галузі” так собі через загальне роздовбайство перевізників і невміння будувати оперативне керування торговими запасами. Ну якщо не доходить через голову, дійде через ноги. Доведеться навчитись, якщо хочеш вижити. Зараз час не шліфування своєї ефективності, а розосередження та мінімізації ризиків», — пояснює.
Коли мирні процеси вмирають
Припустімо, ракета розносить склад просто під час робочої зміни. Стає зрозуміло, що до реального пекла не був готовий ніхто. Думати треба було ще вчора, вважає логіст.
Облік людей і згорілі сервери
Перший же приліт б’є по найболючішому — по людях. І тут питання. Хто відповідає за облік персоналу? Хто точно скаже, хто зайшов на склад і вже не вийшов?
З’ясовується, що прекрасна цифрова система обліку трималася на якомусь сервері, який згорів разом із будівлею.
Товарні потоки і хаос закупівель
Коли склад зруйнований, починається квест на виживання.
- Хто шукає додаткові приміщення?
- Хто приймає рішення про переспрямування потоків на інші РЦ?
- Хто шукає, куди вивезти дивом уцілілий товар?
В ідеалі, звісно, треба було підготувати запасні варіанти заздалегідь — часу було вагон із весни 2022 року, вважає Барановський.
Але є ще питання: хто приймає рішення про зміну асортименту? Бо якщо пустити закупівлю на самоплив із безжальним показником менеджерської ефективності KPI, то вцілілі пропускні спроможності заб’ють непотребом: замість хліба, круп і молока РЦ героїчно відвантажуватимуть парфумерію й солодку воду, щоб хтось десь закрив «план».
Усе робитиметься ситуативно, тобто через «ж»
«Якщо не вирішити це одразу, все робитиметься ситуативно, тобто через “ж”. Із купою помилок, нестиковок і диким затоварюванням мотлохом», — вважає Барановський.
Техніка як гострий дефіцит
Технічні засоби на таких об’єктах стають ресурсом номер один. А чи є на такий випадок швидкий договір із компанією, де можна миттєво орендувати десяток навантажувачів і два десятки самохідних електричних візків?
Якщо ні, то всі попередні «навчання» можна викинути на смітник.
Офісний планктон проти реальності
Ще один показовий фактор, каже Барановський, — люди, які роками сиділи в комфортних умовах на РЦ і виявилися нездатними приймати швидкі рішення й брати відповідальність на себе. Офісний планктон він і в Африці планктон, навіть коли навколо розриваються ракети.
Де брати заміну?
«Система завжди тримається на тих, хто не зважає на всю цю рутину. Тільки зазвичай вони чомусь сидять унизу. Якщо пощастить, знайдеш. Виявиться, що всю роботу витягує 23-річна дівчина, яка скаже: “Беру командування на себе”», — розмірковує Барановський.
Нова доктрина виживання
Незламним управлінцям доведеться на практиці втілювати чіткий інженерний регламент: об’єкти площею 50 тис. кв. м замістити об’єктами площею 5 тис. кв. м.
«Забудьте про гігантоманію, — радить Віктор Барановський. — Склад має бути до п’яти тисяч. До речі, цього вже достатньо, щоб на ньому розгорнути крос-докінговий майданчик або лінію з роздрібнення поставок… Звісно, на 50 тисячах метрів можна показувати величезну ефективність техніки, обладнання, перевага масштабу працюватиме, але не ті часи».
Модульність і протипожежні розриви
Віктор Барановський наводить приклади інженерних рішень, що убезпечать складські приміщення.
«Або ставити фаєрвол, протипожежну стіну, але це зараз уже складно, або треба робити 15–20-метровий проміжок між складськими модулями. Так, щоб вогонь після влучання не перекидався з одного на інший, — каже експерт і проводить військову аналогію. — Це, по суті, класична схема розміщення складів боєприпасів. Один в один».
Треба розвивати підземну інфраструктуру
Також треба розвивати підземну інфраструктуру критичних систем.
«Акумуляторна — під землю, серверна — під землю… Тому що інформація зараз коштує набагато дорожче, ніж раніше, а техніка дуже недешева та ще й недоступна для швидкої закупівлі», — каже експерт.
Техніка та інформація потребують пріоритетного захисту, ще раз наголошує він.
«Дизельний генератор куди-небудь на 100–200 метрів убік від будівлі й обставити габіонами по периметру. Техніку в ідеалі на ніч переганяти в підземне укриття або хоча б на зовнішній майданчик. І теж обставити габіонами навколо. Але краще все ж таки зробити хоча б заглиблення».
Пріоритет людського життя
«Багато моїх колег, які цінують людське життя, уже давним-давно заборонили своїм водіям вночі чекати вивантаження на території складу замовника. Ризик, що злодії щось вкрадуть із машини або зірвуть пломбу — це ніщо порівняно з ризиком поранення або загибелі водія. Ким його зараз замінити? Тобто пріоритетне завдання — мінімізувати час перебування транспорту на складських територіях і поруч із ними», — каже логіст.
Є люди, які вже готові повзти на кладовище
Ще один важливий фактор — психологічний стан топменеджменту. У керівників логістикою настрої розділилися.
«Є люди, які вже готові загорнутися в покривало й повільно повзти на кладовище, а хтось думає, як облаштувати підземне сховище для техніки, яка вціліла, воюватиме й боротиметься далі», — каже Віктор Барановський.