У Верховній Раді проводять обговорення стосовно вдосконалення кримінальної відповідальності за лікарську недбалість після гучної “Справи Odrex”. Депутати Вікторія Вагнер та Оксана Дмитрієва акцентують увагу на потребі коригувань до статті 140 КК України та оновленні експертної системи з метою забезпечення захисту пацієнтів і медичних працівників.
Смерть пацієнта під час хірургічного втручання, у стоматологічному кабінеті або в ході лікування в лікарні – це катастрофа, яка в Україні часто переростає у тривалий судовий процес без завершення. Відома “Справа Odrex” та численні згадки про летальні випадки в межах медичних установ висвітлили загальну проблему беззахисності українського пацієнта та одночасно зосередження кримінальної відповідальності виключно на лікарях. У відповідному комітеті парламенту визнають – умови гри потрібно змінювати, інформує УНН.
Про необхідність змін до законодавства у сфері кримінальної відповідальності за неналежне виконання професійних обов’язків медичними фахівцями заявила народний депутат, член медичного комітету Верховної Ради Вікторія Вагнер. Згідно з її словами, діюча редакція статті 140 Кримінального кодексу України (неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки для пацієнта (смерть, інвалідність). Передбачає покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк до 2 років (ч. 1) або до 3-5 років (ч. 2, якщо постраждалий — неповнолітній), не дає змоги ефективно карати за кончину пацієнта.
На мій погляд, теперішня редакція ст. 140 КК України не є достатньо результативною саме як інструмент притягнення до відповідальності у випадках смерті хворих, оскільки її склад і доказові норми в реальних справах часто роблять результат (обвинувальний вирок) малоймовірним. По-перше, надзвичайно складно довести причинно-наслідковий зв’язок “дія чи бездіяльність і як наслідок смерть” поза обґрунтованим сумнівом. По-друге, оцінювальні формулювання (“неналежне виконання”, “тяжкі наслідки”) створюють можливість для різних тлумачень і роблять провадження вразливими до виправдань через недоведеність складу злочину. Також акцент робиться на конкретному працівнику, тоді як у багатьох летальних випадках причина носить системний характер: чергування, маршрутизація, нестача обладнання чи ліків, протоколи, управлінські рішення. Кримінальний процес “персоніфікує” провину там, де вона може мати організаційний характер
– вважає Вікторія Вагнер.
Розгляд справ про медичну недбалість прямо залежить від якості та неупередженості судово-медичної експертизи. Саме тому, як пояснює Вагнер, питання внесення змін до кримінальної відповідальності за ст.140 КК неможливо розглядати окремо від реформи експертної системи. У парламенті вже вивчають законопроєкт № 6284-2 “Про судово-експертну діяльність”, який передбачає зміни в підходах до організації та контролю за здійсненням судових експертиз.
Санкції ст. 140 досить м’які, що зменшує і профілактичний ефект, і мотивацію сторін просувати справу до кінцевого результату. Головна проблема – доведення вини, тому посилення санкцій само по собі не вирішить ключове питання. Якщо переходити до змін, я б розглядала комплексний підхід, який би підвищував і справедливість для пацієнтів, і юридичну визначеність для лікарів. Найкращий ефект може бути досягнутий через поєднання: уточнення стандартів або ступенів вини з реформами експертизи та розслідування, а також дієві цивільні механізми компенсації. Система розслідування “медичних” справ потребує вдосконалення, не тільки в санкціях, а й в процедурі: незалежність експертизи, прозорий розподіл обов’язків і суворі терміни на призначення та проведення експертиз. КПК проголошує розумні терміни, але без судового контролю та процесуальних “стопорів” справи можуть тривати роками
– зазначила Вікторія Вагнер.
Аналогічної думки дотримується і народний депутат, заступник голови медичного комітету Верховної Ради Оксана Дмитрієва. Вона також акцентує увагу на необхідності відокремити професійну помилку від кримінальної недбалості та системних управлінських прорахунків.
Гучні медичні справи, які протягом багатьох років перебувають у судах, свідчать про системну проблему. Питання полягає не лише в суворості кримінальної відповідальності, а в тому, що в українському законодавстві досі відсутнє чітке розмежування між кримінальною недбалістю, лікарською помилкою та системним недоліком організації медичної допомоги. Через це сім’ї пацієнтів роками чекають на справедливе рішення, а лікарі працюють в постійному страху кримінального переслідування навіть у складних клінічних ситуаціях. Такий підхід не сприяє формуванню ні довіри, ні безпеки. Україні потрібна система, яка одночасно захищає права пацієнтів, забезпечує об’єктивну професійну оцінку для лікарів і розподіляє відповідальність не тільки на виконавця, але й на заклад та управлінські рішення. Я впевнена, що ми повинні перейти від реагування на окремі трагедії до створення прозорих і передбачуваних правил, які підвищать довіру до медичної системи
– вважає Оксана Дмітрієва.
Нагадаємо
Поштовхом до нової хвилі законодавчих дискусій стала гучна “Справа Odrex”. Після смерті підприємця Аднана Ківана в межах скандальної клініки Odrex, інцидент набув широкого розголосу. Згодом з’ясувалося, що клініка Odrex та її медичні співробітники фігурують у 10 кримінальних провадженнях за статтями про неналежне виконання професійних обов’язків, шахрайство та навмисне вбивство.
На тлі публікацій у засобах масової інформації та численних оповідей колишніх пацієнтів та їхніх близьких утворився рух активістів StopOdrex, який збирає і анонімно розміщує у Telegram відгуки людей про лікування в сумнівній клініці. Саме цей випадок виявив системну проблему: в Україні пацієнт фактично залишається беззахисним, а відповідальність у складних “медичних” випадках переважно покладається на конкретних лікарів.
Водночас організаційні та управлінські рішення медичних закладів рідко стають предметом об’єктивної правової оцінки. Складається ситуація великої несправедливості: саме керівництво клініки визначає внутрішні правила та створює систему, в якій змушені працювати медики. Проте, коли справа доходить до судового розгляду, лікарі стають “крайніми”, тоді як керівництво медичних установ залишається осторонь і не несе жодної відповідальності.