Державне партнерство з приватними лікарнями в рамках Програми медичних гарантій вимагає не лише офіційного контролю відповідності вимогам, а й аналізу репутаційних небезпек. Відкриті відгуки хворих і кримінальні розслідування навколо деяких лікувальних закладів посилюють обговорення щодо параметрів вибору партнерів НСЗУ. Імідж лікарні повинен стати новим параметром при підписанні договорів за державні гроші.
В українській сфері охорони здоров’я держава все більш активно передає частину медичних послуг приватним лікарням. Сам по собі цей метод відповідає логіці медичної реформи: хворий отримує право вибирати лікарню, а кошти “прямують за хворим”. Проте в такій моделі виникає важливе питання: чи досить ретельно держава перевіряє тих, кому фактично довіряє державні гроші та здоров’я громадян? Про параметри вибору партнерів Національної служби здоров’я України, репутаційні небезпеки та безпеку хворих, читайте в матеріалі УНН.
У моделі, де держава купує медичні послуги у приватних та комунальних установах, питання вибору партнерів стає не тільки технічним, а й безпековим. Адже мова йде не просто про фінансові угоди, а фактично про довіру держави до конкретного приватного медичного закладу та рекомендацію для хворих звертатися саме туди.
Вимоги до таких партнерів досить офіційні: наявність ліцензії, апаратури, медичного персоналу та відповідної інфраструктури. Проте в багатьох країнах світу до цього додається ще один важливий параметр – репутація медичного закладу та історія його взаємодії з хворими.
Державні угоди та репутаційні небезпеки
Оцінка репутації потенційних партнерів давно використовується у сферах, де на кону стоять великі фінансові ресурси чи суспільна довіра. Йдеться, зокрема, про систему комплаєнсу, яка стала стандартом для міжнародного бізнесу та фінансових організацій.
Так, міжнародні банки перед співпрацею перевіряють партнерів не тільки з юридичного боку, а й з точки зору репутаційних небезпек. Причина проста: навіть формально законна операція з партнером, навколо якого є підозри чи скандали, може створити системні небезпеки для цілої компанії.
Подібний принцип є актуальним і для медицини. Особливо важливо це в умовах війни, коли українська сфера охорони здоров’я і без того працює в умовах значного навантаження.
Як зазначав в коментарі для УНН колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій, українська система охорони здоровʼя досі не має чітких механізмів, які дозволяли б оцінювати якість роботи медзакладів та реагувати на можливі порушення.
Контролю якості практично не існує, тому що не існує критеріїв оцінки, досі вони ніким не запроваджені. Ніким: ні МОЗ, ні НСЗУ. Тому показники контролю, на жаль, одне із болісних тем і місць, яких поки що в нашій системі належним чином, так це мало б бути, нема
– розповів ексміністр охорони здоров’я Олег Мусій.
Угоди НСЗУ з клінікою Odrex
Одним із прикладів ризикованої співпраці є угоди НСЗУ зі скандальною одеською приватною клінікою Odrex. Як раніше повідомляв УНН, клініка фігурує у 10 кримінальних провадженнях, пов’язаних з підозрами у шахрайстві та неналежному виконанні медичних обов’язків.
Крім того, в публічному просторі регулярно з’являються історії хворих, які заявляють про можливі проблеми під час лікування у цьому медзакладі. Частина таких історій публікується на Telegram-каналі StopOdrex. Який після багаторазових блокувань сайту за позовами Odrex, створили сім’ї померлих в клініці пацієнтів та люди, які вважають себе потерпілими від лікування там.
Водночас важливо зазначити, що сам факт наявності кримінальних проваджень не означає встановлення вини медичного закладу чи його співробітників, оскільки остаточні висновки у таких справах може робити лише суд.
Проте сам масштаб суспільної дискусії довкола клініки актуалізує питання, щодо підходів держави до вибору партнерів. Зараз, незважаючи на публічні скандали, Odrex залишається одним із найбільших приватних партнерів НСЗУ. За даними самої служби, лише у 2023 році клініка отримала понад 53 млн грн державного фінансування у рамках Програми медичних гарантій.
А у 2026 році клініка Odrex працює одразу за декількома пакетами державної програми медичних гарантій: первинна допомога, лікування інсультів та інфарктів, реабілітація.
Очевидно, формально така співпраця не суперечить чинним правилам Програми медичних гарантій. Проте сама ситуація ставить ширше питання: чи достатньо державі перевіряти лише технічну відповідність медзакладів вимогам, якщо навколо одного з найбільших партнерів виникають кримінальні розслідування, публічні скарги хворих та суспільні дискусії щодо якості надання допомоги.