«Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя»
Василь Сухомлинський
Аналіз даних вступної кампанії 2026 року, оприлюднених на сайті «Вступ.ОСВІТА.UA», виявив тривожну тенденцію: природничі науки, математика та статистика як галузь знань зібрали лише 23,2 тисячі заяв із понад 1,2 мільйона загалом, що становить скромні 1,83%. Ситуація за 2025 рік не краща: 1,58% із пів мільйона заяв. Це ставить під сумнів привабливість «S» (Science) у STEAM-напрямку, тоді як «T» (Technology) та «E» (Engineering) впевнено тримаються на верхівці рейтингу. Про те, як зробити природничі науки більш привабливими для підлітків та інтегрувати їх у повсякденне життя, ми поговорили з Миколою Лехновським, резидентом простору STEAM-освіти Lviv Open Lab, керівником ST Lab та вчителем інтегрованого курсу «Природничі науки».
Шлях «в науку», «з науки» і назад
Результати вступних кампаній свідчать, що хімію обирають одиниці. Що саме привело вас у світ науки, а зокрема хімії? Коли зародилося це бажання?
Я добре навчався в школі, але не зазубрював. Чекав на експерименти з біології та хімії, але зіткнувся з розчаруванням через надлишок теорії в освіті. Перша контрольна з хімії в сьомому класі була для мене набором незрозумілостей, я отримав п’ять балів з дванадцяти. Вчителька повідомила мамі, що я «нічого не знаю». Моя мама, педагог історії, вивчила матеріал і пояснила мені хімію так, що наступну контрольну я написав на відмінно. Якби не та перша невдача, я б, можливо, ніколи не став хіміком. Василь Сухомлинський казав, що дитина має бути найкращою хоча б у чомусь. Хоча відмінників у класі було багато, хімію ніхто не хотів вчити, а я почав. Згодом усі знали, що «Микола — хімік», і це давало мені енергію. Важливу роль відіграли вчителі-наставники, які не дали мені «загубитися».
Я вступив на хімічний факультет через цікавість. Мені було цікаво вивчати природничі науки, але я не мріяв про роботу в лабораторії. Хімія для мене — це історія про те, як одна невдача стала моїм успіхом. Як казав Томас Едісон, лампочка вийшла не з першого разу, потрібна була нескінченна кількість спроб. Тому, якщо ви отримали погану оцінку або незадоволені результатом — це простір для вдосконалення.
Від хімічного факультету до HR-відділу фармацевтичної компанії: чому ви обрали менеджмент і роботу з людьми, а не лабораторну чи наукову практику?
Я не обирав, обрали мене [сміється]. Шість років працював у різних хімічних лабораторіях. Фармацевтична компанія, де я працював, запустила кампанію з популяризації вітчизняної фармації, оскільки люди тоді переважно купували закордонні ліки. Ми працювали за міжнародними стандартами GMP, продукт був якісний. Щоб побороти недовіру, почали проводити екскурсії для учнів, молоді, студентів. Керівниця служби навчання та розвитку Мар’яна Івашина створила музей на підприємстві, а для емоційності запропонувала мені проводити демонстраційні експерименти. Так виникла моя авторська програма з найцікавішими хімічними дослідами, яка стала популярною. У цьому процесі я зрозумів, що емоційно показати науку, заохотити, змотивувати — це моя сильна сторона. Коли надійшла пропозиція стати менеджером з навчання та оцінювання персоналу, я погодився. На цій посаді я зіткнувся з браком фахівців, що стало ще більшою мотивацією працювати зі студентами й займатися адаптацією персоналу. Не планував, але опинився в HR, хоча спершу не знав, що ці літери означають. Довелося активно навчатися, закінчити не один курс і спеціалізований тренінг.
Шість років у лабораторії, п’ять років на посаді HR-менеджера: коли з’явилося бажання змінюватись і змінювати?
Наші екскурсії з експериментами здобули популярність. Тоді у Львові зароджувалася концепція створення центру популяризації науки. Мене запросили як ментора команди на ідеатоні. Разом зі студентами ми розробили концепцію STEAM-лабораторії, яка перемогла. Я продовжував працювати HR-менеджером, але відчував потребу в змінах. Почав тісно співпрацювати з керівницею майбутнього простору Оленою Павлюк, деканом хімічного факультету Григорієм Дмитрівим та командою над створенням проєкту лабораторії. Це було про все: від витяжок і столів до вибору покриття підлоги. Після фармкомпанії рік пропрацював HR-директором в IT-компанії, де ми співпрацювали з молоддю. Згодом попередні резиденти Lviv Open Lab пішли, і мені запропонували стати резидентом хімічної та технолабораторій. Я опинився перед вибором: стабільна посада чи реалізація дитячої мрії — лабораторія площею 300 квадратних метрів, яку потрібно створити і запустити. Я завжди мріяв про хімію та викладацьку діяльність. Це було моє «вікно можливостей». Я ризикнув, залишив роботу і прийшов у порожнє приміщення. За п’ять років нам вдалося побудувати повноцінний хаб з хімічною, технологічною та біологічною лабораторіями. Сьогодні нас відвідують 23 тисячі учнів щорічно. Це реальна практика, де учні проводять свої перші експерименти. На старті я не міг уявити, що цей проєкт матиме такий масштабний успіх.
Якщо вийти за межі звітів і чисел: на якому етапі зараз реалізація ідеї розвитку STEM-освіти?
Ми зробили все можливе, щоб лабораторія була корисною для учнів. По-перше, ми функціонуємо як міжшкільна STEM-лабораторія: вчителі з учнями можуть безкоштовно прийти до нас і виконати всі лабораторні роботи, передбачені міністерською програмою, якщо в школі немає можливості. По-друге, ми розвиваємо позашкільне навчання. Діти, які часто потрапляють сюди випадково, бачать, що хімія чи біологія можуть бути захопливими. З кожного класу 3–5 учнів по-справжньому загоряються. Найбільш зацікавлених ми об’єднуємо у команди. Цього року мої найкращі викладачі підготували команди до обласних турнірів з хімії та біології, де ми посіли другі місця, змагаючись із сильними ліцеями та Малою академією наук. Бачити заповнені лабораторії, де діти проводять експерименти та досягають успіхів — найкраща нагорода. Зараз моя головна мета — масштабувати наш досвід. Нам на Сихові у Львові вже тіснувато.
Ми шукаємо нові шляхи розвитку: відкрили «Аква Check» — лабораторний центр дослідження якості води. Це соціальний освітній центр, лабораторія та один із методів нашого фінансування. Крім того, створюємо STEM-центри по всій Україні: два вже працюють у Львівській області, на черзі — південь і центр. Наша найсильніша сторона — практична STEM-освіта, яка сьогодні критично необхідна. Через коронавірус та війну великий відсоток старшокласників закінчує школу, жодного разу не провівши реального наукового експерименту. Наше завдання — заповнити цю прогалину.
Що з вашого попереднього HR-досвіду в бізнесі та IT допомагає розвивати STEM-лабораторію?
Базові речі. Можна закупити мільйони одиниць обладнання, але без команди та синергії між людьми нічого не вдасться. Робота HR — це робота з людьми. По-перше, підбір персоналу. По-друге, комунікація. І по-третє, постійний розвиток. Персонал не може стояти на місці, потрібно шукати складніші проєкти й ставити виклики. У мене для кожного викладача сформований індивідуальний план розвитку, щоб людині було цікаво працювати. Розуміння цих процесів — must-have для будь-якого сучасного менеджера.
Тобто пошук кваліфікованих людей для фармацевтичної компанії трансформувався в пошук кваліфікованих людей, які допомагають розвивати STEM-освіту?
Абсолютно. Додається й пошук учнів, з якими комфортно працювати. Звичайна школа зв’язана по руках і ногах: є сформований клас, і вчитель мусить працювати з усіма. Ми як заклад неформальної позашкільної освіти маємо розкіш обирати. Моє завдання — зробити так, щоб до наших викладачів приходили діти, з якими їм справді цікаво. Часом вибір за учнів роблять батьки: «Іди, тобі це треба». Ми ж прагнемо іншого. Нам важливо, щоб молода людина сама хотіла сюди йти, щоб це був її свідомий вибір і внутрішня мотивація, а ми допоможемо її розвивати. Тільки тоді буде класний результат.
Як наблизити хімію до дітей і дітей до хімії
Багато речей, як-от 3D-моделювання та робототехніка, викликають зацікавлення без труднощів. Тоді як хімія часто асоціюється зі шкідливістю («не їж ту хімію») та шкільним предметом. Проте вона — про наше щоденне життя: приготування їжі, виведення плям, вибір косметики, безпеку прибирання. Як ви ламаєте стереотип «шкідливої та нудної хімії»? З чого починається перше знайомство підлітків із лабораторією, аби вони зрозуміли, що це не про зубріння формул, а про світ навколо нас?
Для працівників мотивація — це гроші, визнання та обмін досвідом. Для учня головне — відчуття себе серед однодумців та реальна практика, чого бракує в шкільній програмі. Моє головне правило популяризації — задіювати всі органи чуття: спробувати на смак, торкнутися, понюхати, побачити, почути. Наприклад, наприкінці своєї програми я роблю молекулярне морозиво: проводжу реакцію на межі хімії та фізики, використовую рідкий азот для заморожування вершків. Діти отримують готові смаколики, буквально куштують хімію!
Другий ключовий момент — зв’язок із повсякденним життям. Коли вивчаємо тему води, запитую: «Вода, яка залишає накип у чайнику, — хороша чи ні?» Більшість відповідає, що погана. І тут пояснення: твердість води шкідлива для чайника, проте корисна для нашого організму. Якщо пити лише м’яку воду, через 30 років почнуть хрустіти колінця.
Або нітрати. Батьки кажуть: «Не їж, там багато нітратів!» Але хто їх перевіряє? У сезон полуниці учні приносять ягоди звідусіль. Ми досліджуємо кожен зразок і складаємо протокол якості. Результати бувають неочікуваними — наприклад, полуниця «від бабусі» не завжди виявляється ідеальною. Це школа критичного мислення, адже те, що традиційно вважається кращим, не завжди таким є. Те саме стосується капусти: дітям часто кажуть не їсти качан, але чому? Ви даєте дітям інструмент, а вони самостійно шукають відповідь. Це допомагає їм прожити досвід і змінити ставлення до певних речей.
Нарешті, інструменти мотивації. Окрім лабораторних занять, ми створюємо масштабні науково-популярні події. Запрошуємо видатних людей. Минулого року до нас приїздив лауреат Нобелівської премії Кіп Торн — розповідав про дослідження та роботу над фільмом «Інтерстеллар». Цього року гостював нобелівський лауреат Сванте Паабо, який ділився, як складно було досліджувати ДНК неандертальців.
«Ми стоїмо на межі наукової катастрофи»: інтерв’ю з Нобелівським лауреатом Кіпом Торном
Неандерталець у кожному з нас: інтервʼю з нобелівським лауреатом Сванте Паабо
Окрім світових зірок, залучаємо місцевих дослідників. Коли проводимо лабораторну з аналізу крові, запрошуємо викладача з медуніверситету, який прямо в лекторії бере зразок у мене, а діти самі «крутять мікроскопи», спостерігають за процесом. Зустрічі з лідерами думок, які досягли успіху в науці, неймовірно мотивують підлітків. На жаль, у науковій сфері не дуже прийнято бути публічними. Науковці сидять у лабораторіях і думають, що це нікому не цікаво. Потрібна людина, яка скаже: «Привіт, покажи і розкажи про це».
Крім того, працює принцип створення «артефакту навчання». У хімії складно дати щось, що можна забрати додому, але ми знайшли вихід. Після лабораторної роботи з вивчення жирів ми друкуємо на 3D-принтері форми і дозволяємо дітям самостійно залити своє персональне мило з улюбленим ароматом і кольором. Коли ти щоранку миєш руки милом, яке створив сам, ставлення до науки кардинально змінюється.
Уявімо ситуацію: сидить аудиторія підлітків, які тільки-но прийшли. Вони ще не знають, куди потрапили. Як зловити та утримати їхню увагу?
Тут використовую HR-принцип «гамбургера»: похвалити — розкритикувати — знову підтримати. Я завжди починаю з яскравого гачка — ефектного експерименту чи інтригуючого запитання. Тоді вони одразу розуміють, куди прийшли. Проте якщо довго підводити до теми, увага дітей знижується. Середина заняття наповнена необхідною теорією, яка допоможе зрозуміти фінальну розгадку експерименту. Використання гейміфікації (кахути, вікторини), інтерактивні платформи також допомагають засвоювати теоретичний матеріал. Утримувати увагу підлітків складно, тому програму треба вибудовувати чітко.
Крім того, величезний вплив мають середовище й приміщення. Багато вчителів телефонують і просять провести заняття у школі, але я відмовляюся. Наші лабораторії візуально сучасні — до нас часто приїздять європейці й зізнаються, що у них таких немає. Ми свідомо вкладали кошти в професійне обладнання, спираючись на досвід у фармацевтичній галузі. Коли учні заходять у такий простір, це дозволяє зробити лабораторний досвід яскравішим і економить ресурс учителя.
І це не тільки про відвідування закладів позашкільної освіти — можна організувати екскурсію на виробництво. Діє програма корпоративної соціальної відповідальності, компанії охоче приймають таких гостей. Проте вчителі часто бояться зробити перший крок: написати на підприємство, попросити про візит. Якщо вчителі викладають математику, то навколо повно IT-компаній — запросіть експерта або виведіть дітей туди, де це працює на практиці. Ресурс учителя на уроці обмежений, неможливо самостійно застосувати всі інструменти. Сучасний учитель має бути ментором і менеджером процесу. Просто зачитувати шкільну програму вже замало — потрібно вміти залучати зовнішній досвід і партнерів.
Іноді хімічні експерименти нагадують магічне шоу. Минуло 10 років, а я досі пам’ятаю контакт натрію з водою. Картинка в голові збереглась, а от розуміння реакції вивітрилося. Як зберегти баланс між демонстрацією яскравих реакцій для зацікавлення реальною наукою, коли дитина починає розуміти сам процес, а не просто захоплено спостерігати за дійством?
Зараз проблемою є те, що наукою почали займатися багато «аніматорів»: вони показують наукове шоу, після якого залишаються тільки емоції. Наше завдання як науковців — зберегти академічну глибину, щоб учні не просто побачили фокус, а зрозуміли його суть. Візьміть той самий натрій: сьогодні його використовують в акумуляторних батареях нового покоління, які працюють за температури мінус сорок градусів. Можна запропонувати дітям пояснити, який електромобіль з якою батареєю вони б обрали і чому. Відповідно, коли людина обиратиме машину, вона знатиме, що треба дивитися на «начинку». Радянська система освіти вимагала, щоб учень просто зазубрив. Сучасна вимагає пояснити, для чого це потрібно. Наші підлітки добре знають, чого вони вчити не хочуть. Практична цінність, зв’язок із реальністю — ключ до бажання вчитись. STEM-освіта — це також розвиток підприємництва, і цим можна зацікавити. На одному з майстер-класів ми робили свічки. Окрім надання їм унікальної форми, я показував хімічні властивості: якщо обробити ґніт іонами натрію, літію чи бору, полум’я стає жовтим, червоним або зеленим відповідно. Я запитую: «Чи зросте вартість такої свічки на ринку? Чи легше її продати?» Поєднання природничих наук із винахідництвом та елементами підприємництва учням неймовірно подобається.
Іноді хімічні експерименти нагадують магічне шоу. Пройшло 10 років, а я досі пам’ятаю, як на парі з хімії нам демонстрували контакт натрію з водою. Картинка в голові збереглась, а от розуміння реакції вивітрилося швидко і безслідно. Як зберегти баланс між демонстрацією яскравих реакцій для зацікавлення реальною наукою, коли дитина починає розуміти сам процес, а не просто захоплено спостерігати за дійством?
Насправді зараз проблема в тому, що наукою почали займатися багато «аніматорів»: вони показують наукове шоу, після якого залишаються тільки емоції. Наше ж завдання як науковців — зберегти академічну глибину, щоб учні не просто побачили фокус, а зрозуміли його суть. Візьміть той самий натрій: його сьогодні використовують в акумуляторних батареях нового покоління, які можуть працювати за температури мінус сорок градусів. Можна запропонувати дітям пояснити, який електромобіль з якою батареєю вони б обрали і чому. Відповідно, коли людина вибиратиме машину, вона знатиме, що треба дивитися на «начинку» — літій, натрій чи свинець. Радянська система освіти вимагала, щоб учень просто зазубрив усе підряд. Сучасна ж вимагає пояснити, для чого це потрібно. Наші підлітки дуже добре знають, чого вони вчити не хочуть. Практична цінність, зв’язок із реальністю — це ключ до бажання вчитись. STEM-освіта — це також про розвиток підприємництва, і цим можна зачепити й зацікавити. На одному з майстер-класів ми робили свічки. Окрім надання їм унікальної форми, я показував дітям хімічні властивості: якщо обробити ґніт свічки іонами натрію, літію чи бору, під час горіння полум’я стає жовтим, червоним або зеленим відповідно. Я запитую їх: «Чи зросте вартість такої свічки на ринку? Чи легше вам буде її продати?». Поєднання природничих наук із винахідництвом та елементами підприємництва учням неймовірно подобається.
COVID-19 та повномасштабна війна поставили перед системою освіти виклики, до яких ніхто і ніколи не готувався. Від різкого переходу в онлайн до постійного фонового емоційного напруження у дітей та вчителів — можна писати окрему статтю про те, з чим доводиться справлятись освітянам останні 6 років. Проте життя не можна поставити на паузу. «Треба бігти щодуху, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти щонайменше вдвічі швидше!» — Льюїс Керролл дуже влучно описав темп, у якому перебувають усі, хто прагне впроваджувати зміни. Як допомагати вчителям хімії і не лише «бігти щодуху», а ще й у правильному напрямку? Які виклики слід подолати першочергово, на вашу думку?
Ми багато працюємо з учителями, адже проводимо курси підвищення кваліфікації, тому знаємо цю кухню зсередини. Це наша найбільша цільова аудиторія, адже вчитель — основний провідник у світ науки. Учителі зараз працюють в надскладних умовах, їх потрібно підтримувати, об’єднувати та мотивувати. Наші курси — це про обмін досвідом, про можливість побачити проблему з іншого боку, про відкритість до чогось нового. Учителі часто скаржаться на те, що у них немає умов, ресурсів та часу для проведення експериментів. Цілком можу зрозуміти, проте чесно вважаю, що не це є найбільшою перешкодою.
Я переконаний: майбутнє — за мікс-лабораторіями або позашкільними центрами, куди вчитель може привести клас для проведення дослідницького етапу навчання. Також дуже потрібні молоді прогресивні вчителі, які переймуть цінний досвід старших колег, але водночас зможуть зруйнувати застарілі шаблони.
Іноді я думаю: як шкода, що в мої учнівські/студентські часи не було ШІ. В інші дні мене гріє думка, що успішно захистила бакалаврську та магістерську роботи у часи, коли ще не було ШІ. Штучний інтелект — новий елемент нашої реальності, з яким треба вміти працювати. Які ваші думки про ШІ? Чи можливо успішно інтегрувати його в навчальний процес, зокрема з хімії? Чого ШІ не може навчити дитину навіть попри свої нібито необмежені можливості?
Штучний інтелект — чудовий інструмент, яким сучасний учень чи вчитель мусить вміти користуватися. Але є проблема: учні часто зловживають ним, здаючи роботи «на відчепися». Потрібно на власному прикладі показувати їм, що ШІ — це помічник, а не замінник. Сама по собі інформація зараз втратила цінність. На першому плані завжди має бути вчитель — з його думками, аналізом, комунікацією та критичним мисленням. Ти маєш залишатися центральною людиною на занятті, а ШІ — лише інструментом у твоїх руках, який не слід приховувати. Показувати рівень: «Подивіться, якою могла бути звичайна презентація, а ось що ми зробили за допомогою ШІ, щоб робота стала красивішою, структурованішою та цікавішою», — це про навчання на власному прикладі.
З іншого боку, слід спонукати дітей подивитись у майбутнє: багато спеціальностей зараз можуть зникнути через ШІ, але хіміків, біологів чи медиків замінити буде вкрай складно. Я переконаний, що через 20 років фахівці з природничих наук отримуватимуть одні з найвищих зарплат на ринку. Я працював у лабораторіях і знаю, що автоматизувати певні процеси можна, але забрати людину з лабораторії повністю — ні. Дуже тонкі процеси та критичне мислення залишаються за нами. Зрештою, ШІ може забрати якусь професію, але він ніколи не забере наші компетенції: комунікацію, командну роботу, критичне мислення, кооперацію (саме те знамените «4К»).
Після перемоги на нас чекає надзвичайно багато роботи з відновлення України. Це не лише про відбудову, а й про очищення, нейтралізацію, покращення, осучаснення. Для цього просто необхідні фахівці у різних природничих галузях. На вашу думку, що саме слід впровадити у навчальну програму, які зміни внести вже зараз, щоб нові покоління були готові долати ці виклики?
На жаль, ми часто не усвідомлюємо масштаб проблем, які наздоженуть нас через 10–20 років. А система освіти взагалі запізніло реагує на виклики: досі вчимо про лампочку розжарювання (до прикладу), коли живемо в епоху, мабуть, вже п’ятої індустріальної революції. Окрім того, програми з природничих наук дуже часто перевантажені.
Зараз перспективним є інтегрований курс природничих наук: він не просто охоплює все підряд, а чітко зачіпає теми екології, водних ресурсів, забруднення та біоремедіації. Дуже цікавий підхід тут — комплексне вивчення через єдиний обʼєкт спостереження. Візьміть, наприклад, звичайну воду, але розглядайте її не просто як формулу H2O, а через усі науки:
- Хімія: проведення базових аналізів та оцінка впливу домішок.
- Біологія: робота з мікроскопом, вивчення мікроорганізмів і створення біофільтрів.
- Фізика: конструювання електролізних установок і переробка води на кисень та зелений водень як джерело енергії.
- Географія: аналіз наявних водних ресурсів та геополітичних конфліктів, які вже зараз виникають через нестачу води.
- Астрономія: дослідження наявності води на Марсі чи Місяці та інструментів її пошуку.
Проте щоб реалізувати такий підхід, потрібно дуже багато зусиль.
Нам треба активно спрямовувати молодь на вибір інженерних і природничих професій через демонстрацію реальних проблем. Для мене найкраще підходить тут робота через єдиний обʼєкт спостереження, використання захоплень та зацікавлень дитини, постійне підштовхування її до питання «Ким ти себе бачиш у майбутньому? Як те, що ми зараз досліджуємо, може стати тобі у пригоді?». Наприклад, «Лабораторія детектива», де ми робимо дактилоскопію — учні в захваті й уже уявляють себе криміналістами.
Формальну освіту обов’язково треба розбавляти неформальною. Шкільний експеримент не має бути просто реакцією заради реакції. Це має бути сторітелінг! ШІ не замінить людського тепла. Нам потрібно керуватися серцем, вибудовувати стосунки й розуміти одне одного, бо справжня освіта будується на емоціях і спільному досвіді, а не на сухому зазубрюванні. А хімія завжди довкола нас. Немає у світі нічого, що не створено за допомогою хімії чи не було б нею.
Посилання:
- Рейтинг бакалаврських спеціальностей за кількістю заяв 2026
- Рейтинг бакалаврських спеціальностей за кількістю заяв 2025
- Математику можуть забрати зі списку обов’язкових предметів НМТ: українці влаштували дискусію