Презентували посібник для людей із діабетом 2 типу: як покращити якість життя та уникнути ускладнень
13 серпня у пресцентрі «Укрінформ» відбулася презентація книги «Діабет 2 типу. Посібник для всіх, кого це стосується», створеної ГО «Діа-Дзен» за участю лікарів, пацієнтських організацій та партнерів. Однак розмова під час заходу вийшла далеко за межі презентації нового видання. Учасники обговорили, як мотивувати людей із цукровим діабетом ІІ типу змінювати поведінку, протистояти медичній дезінформації, яку роль мають відігравати сімейні лікарі та ендокринологи і чому Україні потрібна системна модель терапевтичного навчання пацієнтів. У дискусії взяли участь представники ГО «Діа-Дзен», лікарі-ендокринологи, сімейні та спортивні лікарі, представники пацієнтських організацій, благодійного сектору та бізнесу. Модерувала зустріч Наталя Ольберт-Сінько.
Не просто прочитати, а користуватися
Ідея створення посібника, як розповіла виконавча директорка ГО «Діа-Дзен» Юлія Кукліна, народилася з дуже практичного запиту людей із цукровим діабетом ІІ типу: де знайти в одному місці зрозумілу, достовірну й доказову інформацію про життя з цим захворюванням.
За її словами, людина, яка вперше стикається з діагнозом, часто має десятки запитань, що виходять далеко за межі призначення препаратів: як тепер харчуватися, чи можна займатися спортом, працювати та подорожувати, як зміниться повсякденне життя і яким джерелам інформації взагалі можна довіряти. Особливо гостро ця проблема постає тоді, коли поряд із рекомендаціями лікаря людина бачить в інтернеті десятки порад про «народні» методи лікування.
Саме тому автори поставили перед собою завдання створити не спрощений клінічний протокол, а практичну книгу для повсякденного користування. У ній ідеться, зокрема, про харчування, фізичну активність, лікування, профілактику ускладнень та взаємодію із системою охорони здоров’я. Інформацію намагалися викласти максимально просто, але без втрати доказовості.
«Не читайте цей посібник — користуйтеся ним», — таку настанову, за словами Ю. Кукліної, заклали автори книги. Вона підкреслила: ця книга не має замінити лікаря, а повинна стати помічником, до якого людина може повертатися, коли виникає конкретне запитання.
Цукровий діабет може не боліти, але це не означає, що нічого не відбувається
Однією з центральних тем дискусії стала поведінка людей із цукровим діабетом ІІ типу. Проблема полягає в тому, що захворювання може тривалий час не супроводжуватися симптомами, які людина сприймає як безпосередню загрозу. Водночас для контролю цієї патології потрібні щоденні дії, ефект яких не завжди помітний одразу.
Ендокринологиня Анастасія Соколова наголосила на важливості розуміння людиною самої природи захворювання, його ризиків та того, наскільки багато залежить від її власної поведінки. На її думку, вчасне виявлення, належне пояснення діагнозу та розмова з компетентним фахівцем можуть не лише покращити якість життя, а й подовжити його.
Професорка Ірина Волошина звернула увагу на роль скринінгу. За її словами, для багатьох людей першим моментом усвідомлення проблеми стає саме результат аналізу, який виходить за межі норми. Після цього виникає наступне ключове запитання: що робити далі?
Учасники також підкреслювали, що специфіка хронічного стану полягає в тому, що зусилля необхідно докладати щодня, а результатом часто є саме відсутність негативних подій. Людина не бачить «нагороди» за кожне правильне рішення, але саме такі рішення знижують ризик ускладнень у майбутньому. Тому сформувати довготривалу мотивацію значно складніше, ніж просто виконати короткий курс лікування.
Школи цукрового діабету: від окремих ініціатив до системи
Значну частину обговорення присвятили терапевтичному навчанню та школам цукрового діабету.
Представники лікарської і пацієнтської спільнот погоджувалися, що однієї консультації недостатньо. Людині необхідно навчитися жити з хронічним станом: розуміти свої показники, харчування, фізичну активність, лікування, ризики та способи запобігання ускладненням.
Учасники дискусії нагадали, що школи цукрового діабету в Україні існували й раніше. Зокрема, обговорювався досвід стаціонарних шкіл та навчальних ініціатив у громадах, де пацієнти могли не лише отримувати інформацію від медичних працівників, а й спілкуватися між собою за принципом «рівний — рівному».
Голова ради Української діабетичної федерації Валентина Очеретенко наголосила, що терапевтичне навчання має перестати залежати виключно від окремих ентузіастів. На її переконання, потрібні стандартизована програма, підготовлені фахівці та системна підтримка держави.
Схожу позицію висловлювали й інші учасники: сталість таких шкіл неможлива, якщо вони існують лише доти, доки є зовнішнє фінансування. Тому систему потрібно одразу будувати так, щоб вона була інтегрована в медичну допомогу та могла працювати довгостроково.
Водночас модель не обов’язково має бути суто «лікарняною». Лунали пропозиції поєднувати роботу медичних закладів, спеціально підготовлених медичних сестер та пацієнтських спільнот, використовувати гібридні формати і приділяти увагу не лише медичній, а й психологічній складовій життя з хронічним захворюванням.
Представниця БФ «Пацієнти України» Ірина Рачинська розповіла про роботу над проєктом за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у межах якого досліджується досвід шкіл цукрового діабету в Україні. Планується напрацювати методологію і випробувати її в 5 медичних закладах у Львівській, Вінницькій та Київській областях, а за результатами запропонувати модель, яку можна було б масштабувати.
«Травки» проти доказової медицини
Ще одна велика проблема — інформаційне середовище. Сьогодні дефіцит інформації змінився її надлишком: у соціальних мережах та пошукових системах людина може знайти будь-які рекомендації — від доказових до відверто небезпечних.
Під час заходу неодноразово наводили приклади людей, які замість призначеної терапії покладаються на «травки», харчові добавки чи популярні в соціальних мережах домашні методи.
Спортивна лікарка та ендокринологиня Аліна Мошенська поділилася досвідом роботи з пацієнтами, які вже потрапляли до лікарні з наслідками неналежного лікування. На її думку, основою протидії таким практикам є комунікація: лікар має не просто забороняти щось, а пояснювати, чому певне втручання має доказову базу, а інше — ні, та знаходити з людиною спільну мову.
Водночас прозвучала важлива теза, що не обов’язково намагатися «заборонити» чи витіснити недостовірну інформацію. Натомість потрібно зробити якісну доказову інформацію значно помітнішою — говорити про здоров’я там, де перебуває аудиторія, зокрема в соціальних мережах, і робити це простою та зрозумілою мовою.
Саме тому важливими стають не лише офіційні рекомендації, а й лікарі, пацієнтські організації та самі люди з цукровим діабетом, які можуть поширювати достовірну інформацію у Facebook, Instagram, TikTok та інших каналах.
Освічений пацієнт — повноправний учасник лікування
Начальниця відділу з питань охорони здоров’я та доступу до ринку компанії «Берінгер Інгельхайм» в Україні Тетяна Артем’єва наголосила, що сучасне лікування не обмежується кабінетом лікаря та призначенням препарату.
Пацієнт має бути повноправним учасником процесу ухвалення рішень. Лікар є експертом у медицині, але саме людина найкраще знає власне життя, потреби, пріоритети та можливості. Тому знання дають пацієнтові можливість ставити правильні запитання, озвучувати власні потреби і брати участь у виборі терапії.
Ця теза неодноразово поверталася в дискусії: патерналістська модель «лікар сказав — пацієнт виконав» недостатня для хронічного захворювання, з яким людина живе щодня.
Лікар може визначити медичну стратегію, але він не може замість пацієнта щодня обирати їжу, рухатися, приймати препарати чи контролювати показники.
При цьому відповідальність не означає перекладання всього тягаря на пацієнта. Учасники наголошували на необхідності спільного ухвалення рішень: лікар пояснює можливі сценарії та наслідки, а людина бере участь у виборі того, що реально може виконувати. Коли пацієнт бачить, що його власні дії дають результат, це посилює прихильність до лікування.
Сімейний лікар чи ендокринолог?
Окрема жвава дискусія виникла навколо питання, хто має стати основним партнером для людини з цукровим діабетом ІІ типу — ендокринолог чи сімейний лікар.
Частина учасників вважала, що на початковому етапі важливою є консультація ендокринолога, який допоможе вибудувати план лікування й пояснить ключові особливості захворювання. Інші наголошували, що неускладнений цукровий діабет ІІ типу має переважно вестися саме на первинній ланці, а ендокринолог необхідний у складних випадках, при ризику ускладнень або тоді, коли сімейний лікар потребує спеціалізованої підтримки.
І. Волошина зазначила, що за останні 15–20 років ситуація суттєво змінилася: ведення цукрового діабету ІІ типу поступово переходить на первинну ланку. За її словами, важливо розвивати не тільки компетенції сімейних лікарів, а й усієї команди первинної медичної допомоги, зокрема медичних сестер. Саме вони можуть взяти на себе значну частину консультування та терапевтичного навчання пацієнтів.
Це особливо актуально в умовах дефіциту вузьких спеціалістів у низці регіонів. Тому учасники говорили не про конкуренцію між сімейною медициною та ендокринологією, а про необхідність партнерства, коли спеціалісти підтримують первинну ланку і допомагають їй вести більшу частину пацієнтів без розвитку тяжких ускладнень.
Навчати дешевше, ніж лікувати ускладнення
Під час заходу пролунала й економічна аргументація на користь терапевтичного навчання.
В. Очеретенко навела дані про значне фінансове навантаження, яке створюють цукровий діабет та його наслідки для держави і домогосподарств. За її словами, найбільша частка витрат припадає не на сам контроль рівня глюкози, а на тяжкі ускладнення — інфаркти, інсульти, ниркову недостатність, ампутації та інтенсивну терапію.
Звідси, на її переконання, виникає очевидна економічна логіка: інвестиції в навчання пацієнта можуть бути значно дешевшими, ніж подальше лікування ускладнень, яких можна було уникнути або відтермінувати.
Виявити цукровий діабет — лише перший крок
Наприкінці дискусії учасники повернулися до теми скринінгу.
За наведеними під час заходу даними, програму «Скринінг здоров’я 40+» уже пройшли близько 500 тис. осіб, а приблизно у 2,2% з них уперше виявили цукровий діабет. Це означає, що діагноз отримала орієнтовно кожна 45-та людина серед обстежених.
Однак виявлення захворювання — лише початок маршруту.
Учасники наголошували, що після отримання результатів людина не повинна залишитися сам на сам із цифрами у лабораторному бланку. Необхідний наступний контакт із медичною системою — пояснення результатів, визначення подальших дій, лікування і підтримка зміни поведінки.
Саме на цьому етапі сходяться практично всі теми, які обговорювали під час брифінгу: доступна доказова інформація, підготовлена команда первинної допомоги, співпраця з ендокринологами, терапевтичне навчання, пацієнтські спільноти та власна активна участь людини у веденні захворювання.
Таким чином, презентований посібник учасники закликали розглядати не як альтернативу лікарю, а як один із інструментів, що допомагає людині перейти від самого факту встановлення діагнозу до розуміння того, як із цим діагнозом жити, управляти ним і знижувати ризик ускладнень.