Здавалося б, що може пов’язувати Палермо, адміністративний центр італійського острова Сицилія, з Україною? Та пошукова система одразу видає публікації про культурно-мистецькі ініціативи тамтешньої української діаспори: виставки, покази фільмів, презентації книг. Цьогоріч тут вже втретє відбулися Дні української культури. Навесні 2023-го, під час святкування Тижня Європи, у місті урочисто відкрили площу України (Piazzale Ucraina). Та щоб відшукати ще цікавіші українські історії, слід трішки поблукати й іншими палермськими вуличками та площами.
Розалія — рятівниця козаків
У будь-якому списку місць must-visit у Палермо є гора Монте-Пеллегріно і Святилище святої Розалії, покровительки міста. З висоти 430 метрів над рівнем моря відкриваються неймовірні краєвиди на місто і морську далечінь. Легенда оповідає, як у розпал епідемії чуми 1625 року Розалія з’явилася перед бідним миловаром Вінченцо Бонеллі й вказала, де розташована печера на горі, у якій вона жила і молилася. Одразу після віднайдення решток святої та процесії містом на її честь епідемія відступила.
На гору ведуть кілька панорамних стежок різного рівня складності. Якщо ж ви в Палермо лише на кілька днів — автобус довезе вас сюди з центру міста за 20–30 хвилин.
Субота, восьма ранку. Під сходами святилища активні велосипедисти та власники сувенірних крамниць галасливо вітаються з притаманним сицилійським акцентом. Круті сходи ведуть до будівлі, що зрослася зі скелею в одне ціле. Через високі двері з двома масивними колонами входимо в ту саму печеру, де жила Розалія. Перед входом у вузький кам’янистий простір — дві мармурові таблички. Перша — про враження від святого місця поета Вольфганга Ґете. Друга — більш несподівана. В ній ідеться про внесок у розбудову святилища “рутенів”.
Рутенія (Ruthenia) — назва України в історичних джерелах, написаних латиною в XI–XIX століттях. На дошці викарбувана легенда про події 1627 року — спочатку латиною, потім італійською мовою. Переклад тексту подає історик Володимир Голобуцький: “Русини, які в неволі у турків перебували, під проводом Марка Сакмовського підготували дуже умілу втечу, коли їхня військова трирядна галера з Александрії відбилась від інших. Звільнившись, вони прибули до Палермо. На честь перемоги над турками і на пошану Святої Дівиці поставили галеру як пам’ятник на скелю. Добровільно залишившись тут працювати, вони частину військової здобичі пожертвували на побудову каплиці заступниці Сицилії”.
Голобуцький пояснює, що різьбяр припустився помилки — в легенді прізвище козака було Якимовський. Під час втечі козаки молилися до Розалії й благали про захист. Несподівано на морі здійнявся страшний шторм, який зупинив турків. На знак вдячності козаки лишилися у Палермо і допомогли будувати храм.
— Я приходжу сюди щодня, знаєте чому? — розповідає чоловік середнього віку, який старанно підмітає біля входу до святилища. — Бо я її бачу. Розалію. Вона висока, з довгим волоссям і блакитними очима. Козаки? Ну, так, ось дивіться тут все написано, вона їх врятувала.
Рожево-золотий колорит
«Гарна сторона, загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з мавританським стилем сливе всіх церков і більших будов у Палермо. Я чогось не сподівалась, що тут такі великі міста, у сій “країні бандитів і вендети”. Тим часом сіцілійці (оті “бандити”) показуються далеко гречніші і лагідніші від неаполітанців», — описує Сицилію Леся Українка у листі до родичів влітку 1902 року.
Мавританський, або арабо-норманський, стиль — унікальний архітектурний феномен, що виник у XI-XII століттях, після звільнення Сицилії від арабських еміратів норманами. У Палермо це практично всі споруди, які сьогодні входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО: Норманський палац, Палатинська капела зі своїми відомими мозаїками, Церква Сан-Катальдо і її три червоні куполи. Як каже Леся, “усі більші будови в Палермо”.
А “рожево-золотий колорит”? Його найкраще роздивлятися з дахів. Найвідоміший — дах Кафедрального собору. До слова, саме тут лежать мощі Розалії, а собор кожного липня стає епіцентром того самого грандіозного свята на її честь. Нам пощастило — ми опинилися в Палермо на початку червня, коли в соборі починають проводити вечірні екскурсії. Мабуть, не всі про це знають, бо відвідувачів о восьмій вечора сходиться зовсім небагато. Палермо запалює перші вуличні вогні. З одного боку видніється порт і безмежне море, з іншого — вузькі вулиці, які не збираються затихати, і охайний двір собору. Два скрипалі грають класичні мелодії. Між гірськими вершинами, куполами собору і високими церквами сідає сонце. Небо і місто забарвлюються в однаковий приємний і м’який відтінок.
Продовжую читати лист: “В Палермо зовсім інакше, люди надзвичайно гречні. Спитати їх дорогу — то ще й проведуть до самісінького пункту, куди треба, не чіпляються, не лізуть в очі. Тут я і мову розумію, а в Неаполі сливе нічого, такий там діалект. Компанія моряків на нашому пароході — всі палермійці. Я вже з усіма познайомилась, бо ми обідаємо за table d’hôte усі разом”. Хотілося б більше вражень. Однак далі у листі Леся сама зізнається: “Чогось страх багато сплю тут! Якось не завжди навіть маю час і охоту читати, та й до листів щось не дуже охота бере. Отак все більше dolce far niente займаюсь”.
Інтимний Андрухович
Палермо на початку літа чудове. Туристів ще не так багато, а спека ще не така нестерпна. Згадую розповідь про місто у “Лексиконі інтимних міст” Юрія Андруховича. Саме на початку червня палермська публіка мала нагоду подивитися “Нелеґала Орфейського”. Театральна п’єса, написана у 2005 році за мотивами культового роману Андруховича “Перверзія”, побувала на багатьох сценах Європи.
“Якщо в Палермо ви запитуєте про Театро Ґарібальді, то вам у дев’яти з десяти випадків покажуть інший — той, що на П’яцца Руджеро Сеттімо, багатий і доглянутий. Ми натомість ходили до театральної руїни у старому місті, в околицях вулиці Кастрофіліппо і П’яцца Маджоре”, — пише Патріарх Бу-Ба-Бу. А далі детально описує історію театру, що постав 1861 року: “Новозбудований театр увінчав перемогу Ґарібальді та став подарунком його дружині Джузеппіні Раймонді. Її портрет у центрі авансцени, вибляклий і полущений, є однією з небагатьох прикрас, що дотягли аж до нині. Усе інше — меблі, пожитки та реквізит — нищилось і розкрадалося протягом довгих десятиліть, коли приміщення слугувало то боксерською залою, то порнокінотеатром, то кабаре, то нарешті сміттєзвалищем. У середині 90-х Маттео започаткував у ньому свій дивацький театр, нічого не перебудовуючи й не реставруючи, лишивши руїну руїною, тільки очистивши її від навалених тут і там кучугур усілякого мотлоху”.
Кастрофіліппо, 30 Google Maps показує буквально за 10 хвилин з центру міста вузькими вулицями. Тут легко відчути той самий справжній сицилійський вайб: настінні графіті, вуличні фотовиставки, діти грають у футбол і геть не зважають на перехожих і на автомобілі. На розі двох вулиць — приміщення з двома масивними колонами, старі афіші на зачиненій брамі і давно немиті вікна. Замовляю еспресо у барі в неформальному стилі навпроти. Не так хочеться кави, як розпитати когось про театр.
— Ще кілька років тому тут інколи показували вистави, — каже молодий бариста. — Але через аварійний стан зараз це неможливо. Можливо, після реставрації театр почне нове життя… Як-як ви кажете звати цього українського автора?
Хлопець записує у нотатках на телефоні назву книги і прізвище письменника.
Скандальна Крушельницька
А що ж з іншим театром Ґарібальді, багатим і доглянутим? Часто в місті його називають просто “Оперою”. Cпроєктований у 1865 році як “народний театр”, на противагу більш аристократичному театру Массімо. На міській площі навіть здалеку можна розгледіти величну тріумфальну арку із зображенням Аполлона та диких коней. Жодну з цих деталей з тих років не реставрували. Сьогодні театр — це головна сцена для концертів класичної музики. А в минулому тут часто проводили боксерські матчі та влаштовували циркові вистави.
Усього у кількох хвилинах ходьби знаходиться та сама аристократична противага. Театр Массімо — найбільший оперний театр в Італії та третій у Європі (після Паризького і Віденського). Офіційно відкритий у 1897 році: неокласичний стиль, ідеальна акустика, величні вхідні сходи та купол, сцена для найкращих і найвідоміших голосів світу. 1906-го тут мала співати й Соломія Крушельницька. Однак саме трапилося виверження вулкану Везувій — і співачка поспішно покинула Італію, побоюючись пошкодити свої голосові зв’язки газами й попелом. Театр подав до суду за порушення контракту. Соломію захищав адвокат Чезаре Річчоні. Професійні стосунки швидко переросли у роман, а згодом — і шлюб.
1911 року Соломія таки виступила на сцені Театру Массімо — виконала роль Брунґільди в опері Ріхарда Ваґнера “Сутінки богів”. Ця вистава вважається однією з найскладніших у своєму жанрі — як для оркестру, так і для солістів.
Юрій Андрухович і його “міжнародний мандрівний театр” перед репетиціями “Нелеґала Орфейського” “їздили від Опери 806-м автобусом до пляжу в Монделло”. Як тут не скористатися гарною порадою після двох насичених днів у пошуках українських історій? Можливо, саме під враженнями від таких місць Леся Українка писала вірші про “італійських матросів” і “маленького палермського служку”. Можливо, тут гуляла Соломія Крушельницька перед виступами чи репетиціями. Єдине можна сказати з впевненістю — це ідеальне місце, щоб обдумати усе побачене і скласти в уяві палермсько-український пазл.