Ефірні телевізійники масово перейшли на проєкт “Тисячовесна” в пошуках легких грошей. Це стало можливим через недоліки в правилах самого проєкту, адже його організатори, схоже, не бачать різниці між створенням контенту для кіно, телебачення та соціальних мереж. На телебаченні завжди були нижчі розцінки та зарплати порівняно з кінематографом: “Укртелефільм” та кіностудії платили виконавцям зовсім по-різному.
Колись у СКУ телевізійників взагалі не сприймали як кінематографістів, але згодом ситуація змінилася. Проте певні обмеження залишилися при відборі проєктів на фінансування. Так, держава виділяє лише 50% бюджету на телесеріали. Дебютантом може бути лише кінорежисер із відповідним дипломом українського вишу. Правило 50% бюджету мало б застосовуватися і до телефільмів, але в правилах “Тисячовесни” це чітко не прописано.
Специфіка авторського кіно взагалі не розкрита, хоча компенсація з бюджету обіцяна на 100%. Документальні повнометражні фільми для кінотеатрів, згідно з правилами їх роботи, мають тривати щонайменше 70 хвилин. Однак навіть у чинному законодавстві про кіно повним метром вважається стрічка від 52 хвилин. Проте це хронометраж для ТБ, а не для кінотеатрів. Це призводить до плутанини з фінансуванням. Про контент для YouTube годі й казати. Його кошториси мають бути невисокими, але в “Тисячовесні” заявники заклали великі бюджети навіть для контенту для соціальних мереж, ігноруючи кінотеатральний ринок. Аплікантам, звісно, легше обіцяти велику аудиторію в мережах, аніж планувати вихід неігрового кіно в кінопрокат.
Безсумнівно, це все помилки правил “Тисячовесни”, які необхідно виправляти. Особливе занепокоєння викликає питання: що робитиме Держкіно, якщо Мінкульт та “Тисячовесна” візьмуть на себе функції кіновиробництва?
Як це позначиться на законодавстві про кіно, в яке пітчинги “Тисячовесни” абсолютно не вписуються? По суті, це новий етап і приклад хаосу державного управління, зокрема у кінематографічній галузі. До чого це призведе? Як мінімум, до розмивання державної підтримки кінематографії. Кінематографістам можуть дорікати великими сумами, виділеними на кіно, хоча насправді це фінансування не виключно для кіно. Йдеться про екранний продукт, де кіно, на жаль, є “Попелюшкою”. Кіно, згідно із законодавством, є галуззю культури і має підтримуватися державою. Натомість ТБ і соціальні мережі належать до медіагалузі та працюють за ринковими правилами. Це ж елементарно!