Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинатиме сезон спільно з 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
У день 170-річчя Івана Франка Національний академічний драматичний театр його імені в Києві відкриє новий сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» від режисера Івана Уривського. У цій постановці поєднується переосмислення знаменитої поеми Гомера та історія оборонців Маріуполя в контексті поточної повномасштабної російсько-української війни. Ідея вистави належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Українське національне інформаційне агентство розпитало творчу команду про процес роботи над новою постановкою. Також було розглянуто її місце серед репертуарних вистав флагманського столичного драматичного театру, які торкаються тем ветеранів та захисників. За відправну точку взяли «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, а також не оминули увагою нещодавні роботи Давида Петросяна «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСА ПРО НЕПОХИТНЕ БАЖАННЯ ПОВЕРНУТИСЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО МАРІУПОЛЯ СТВОРЕНА ЧИННИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ
Актор Даніїл Мірешкін і драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Фото надане театром
«Одіссея» — це історія про повернення, як нагадує Олексій Доричевський, автор п’єси, за якою створюється вистава «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» з позивним Фіш. А Меотида — це стародавня назва Азовського моря, яку використовували давні греки та римляни.
«Для «Азову» Маріуполь — це дім, так само, як для Одіссея, який був змушений покинути свою землю. Війна триває, але, подібно до Одіссея, ми також обов’язково повернемося додому. Це головна ідея нашого твору», — розповідає Олексій, який приєднався до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював на дроні-розвіднику, зокрема, на Покровському напрямку. Незабаром мине півроку, відколи Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, за якою «франківці» інтенсивно працюють над постановкою, має складну структуру. Тому неможливо дати однозначну відповідь, чи має вона лінійний сюжет.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет «Одіссеї», який розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі події відбуваються з ним. Однак у моєму тексті багато роздумів про сучасність, про російсько-українську війну. Ці події не відображені хронологічно», — зазначає Олексій Доричевський.
Творча команда вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями оборонців Маріуполя. У частині, що стосується сучасності, акцент робиться на переживаннях та почуттях. «Текст ніби постійно обривається. Виникає відчуття, що між показаними подіями відбулося щось ще, але ми точно не знаємо, що саме», — уточнює Фіш.
Він також зауважує, що текст створювався свідомо так, аби нагадувати зібрані уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про ворожі вибухи та атаки, які не припиняються і постійно впливають на нервову систему кожної людини, порушуючи нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Тому що наша пам’ять постійно обривається», — констатує драматург.
Досі історію оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядали переважно очима цивільних. Натомість творці вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події, що відбувалися з воїнами, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо бореться з російськими загарбниками зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що розказуватимемо нашу історію, а не ворог. Бо добре знаємо, що Росія дуже швидко створює маніпуляції», — каже військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Режисер Іван Уривський. Фото надане театром
Олексій Доричевський відомий за ролями у незалежному Дикому театрі. За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за підтримки Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі в Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав діалог з глядачами про ветеранів з європейської класики — постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася 2016 року. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році з’ясувалося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда — актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця — стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора — художнього керівника, серед відзнак та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, тепер висить непомітний для стороннього погляду солдатський жетон і невелике армійське фото з побратимами.
Світлина Євгена Нищука з побратимами в робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше після фронту грав у «Трьох товаришах», він не зміг контролювати свою реакцію в сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди — а я починаю всіх розганяти, кидатися вниз, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається справжній психологічний зрив. Я це пройшов», — розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти. Серед них — актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуванням у мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, як штатних, так і запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Отже, столичний театр добре розуміє потребу обговорювати в постановках сучасні складні теми, адже Україна перебуває вже 13-й рік у стані війни. Суспільству необхідне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втративши власного «я».
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Фото надане театром
Під час 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна про взаємопізнання та взаємодію тилового світу і тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева показують «Поліандрію» — сюрреалістичну історію з чорним гумором: після поранення додому повертається до дружини ніби двоє чоловіків. За роки війни насправді у більшості захисників з’являється інше світосприйняття, відмінне від того, яким воно було в мирному житті, — тому жінка часто не готова побачити поруч із собою вже ніби «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Фото надане театром
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна, Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург створив новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? А він може бути різним: слабким, розбитим, понівеченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: «Ми дочекалися тебе!» — коментує Євген Нищук. — У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Як і те, що цинічно використовують ветеранів проросійські медійники. «Троянство» — це вибух, це дуже глибока й актуальна вистава, яка показує фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією для того, щоб у реальності зберігати критичне мислення».
Генеральний директор — художній керівник національного театру зазначає, що постановка численних вистав сучасної тематики зумовлена запитом не лише українських глядачів, а й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ — ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Євген Нищук запевняє, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Для режисера надзвичайно важливими є образність та алегорії.
«Ми розуміємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо показувати болючі теми та артикулювати їх. Навіть опрацьовувати психологічні травми», — підкреслює генеральний директор — художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники й захисниці творять сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності покласти життя за свій народ, побратима і святу землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Ромaн Ясіновський та Михайло Кукуюк. Фото надане театром
Дія постановки розгортається в побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави закладено протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф — Петро Богомазов.
Акторка Мaрія Рудинськa. Фото надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розкриває, хто яку роль виконуватиме. В радіопередачі проговорився Дмитро Чернов — він гратиме Посейдона. Репетиції спочатку відбувалися в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
Завдяки метафорам у виставі розкривається тема не лише фізичного повернення героїв, а й внутрішнього. У Гомера рідною стороною Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азову» це — наш український Маріуполь, тимчасово окупований Росією. Але настане час — і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото — актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов