З наближенням Чемпіонату світу з футболу 2027 року зірка англійського клубу “Челсі” та збірної Великої Британії Люсі Бронз налаштовується на головний турнір і прагне здобути бажаний кубок.
На початку липня, напередодні фіналу чоловічого Чемпіонату світу, у Нью-Йорку ллє як з відра. Здається, усі замислюються над тим, якими будуть умови для вирішального матчу наступного дня. Ну, майже усі; британська зірка футболу Люсі Бронз має на думці дещо інше: зворотний відлік до Чемпіонату світу з футболу 2027 року в Бразилії. І це цілком зрозуміло, чому вона трохи розсіяна. Чоловічий матч – це просто нагадування про те, де вона була кілька років тому, і де вона хоче опинитися знову.
На минулому Чемпіонаті світу серед жінок у 2023 році Люсі та її команда, “Левиці” (англійська національна збірна), посіли друге місце, поступившись Іспанії. Зараз вона активно бере участь у сезоні Жіночої Суперліги у складі легендарного клубу “Челсі”, але наполегливо працює, щоб “Левиці” знову заявили про себе на світовій арені.
«Я брала участь у трьох Чемпіонатах світу і дуже вдячна за це, адже дехто навіть не отримує шансу зіграти в одному», — каже Люсі. «Моя наступна мета — потрапити до Бразилії, зіграти на Чемпіонаті світу і виграти його», — впевнено додає вона.
Міжнародний жіночий футбольний турнір офіційно розпочнеться 24 червня 2027 року у восьми містах Бразилії, що робить його першим в історії, який приймає Південна Америка. Оскільки матчі проходитимуть тут, перемога стає для Люсі ще більш бажаною. «Як для англійки, грати в Англії вдома — це одне, а Бразилія стане наступним вибором, адже вона настільки культова як для чоловічого, так і для жіночого футболу», — зазначає вона.
Для гравчині з Англії, де футбол часто нагадує релігію — як видно з серіалів “Тед Лассо” та “Ласкаво просимо до Верекгема” — існує можливість зробити більший внесок у розвиток наступного покоління. Цим вона займається разом із брендом особистої гігієни Rexona (у США відомий як Degree). У рамках співпраці з ними футболістка прагне заохочувати юних гравчинь у їхньому спортивному шляху, допомагаючи їм розвивати впевненість та любов до гри.
Маючи п’ять титулів Ліги чемпіонів, чотири титули Жіночої Суперліги та будучи дворазовою чемпіонкою Європи з футболу серед жінок, немає сумнівів, що Люсі є однією з найкращих у грі. Але навіть після багатьох років на вершині та надихаючи незліченну кількість дівчат і жінок, вона все ще прагне досягти нових вершин.
Зворотний відлік до Чемпіонату світу з футболу 2027 року офіційно розпочався! Який у вас настрій, коли до нього залишилося менше року?
Той факт, що Чемпіонат світу пройде в Бразилії, — це просто легендарно. Звісно, більшість людей знають таких гравців, як Роналдінью, Роналдо, Неймар, але й серед жінок їхня країна виховала найкращу гравчиню усіх часів — Марту. Те, що турнір відбудеться в Бразилії, на батьківщині Марти, — це неймовірно.
Жіночий футбол переживає справжній бум в Америці. Яким було для вас переживати це зростання гри?
Це трохи сюрреалістично. Зі зростанням популярності гри ти починаєш спілкуватися з різними людьми, буваєш у різних місцях, і все більше людей дізнаються твою історію та знаходять щось, з чим можуть себе асоціювати. Це може бути не завжди пов’язано зі спортом, але це дає можливість різним людям побачити: “О, так, я можу бути такою ж, але по-іншому”.
Багато що в грі змінилося за час вашої кар’єри. Вона стала справді великим феноменом.
Я відчуваю, що у мене склалися особливі стосунки та зв’язок із цим видом спорту по-новому саме через це. Я завжди кажу, що мені неймовірно пощастило, бо я бачила обидва боки медалі. Коли я починала кар’єру, гра була такою, що ти платив за участь, і ніхто не дивився. Мої перші матчі проходили на випадковому полі, і, здається, там було всього п’ятеро людей. Тому я ціную і розумію це більше. Я дуже цим пишаюся. Зараз у мене є товаришки по команді, які не розуміють, що колись ми грали перед чиїмось собакою. Я носила форму, яка не підходила за розміром. Я платила за проїзд на автобусі до матчів.
Як ви думаєте, досвід ранніх років кар’єри вплинув на вас як на гравчиню?
Я навчилася не сприймати речі як належне. Більшість моїх невдач трапилися на початку кар’єри. Коли я граю з молодшими гравчинями, вони кажуть: «Так, але ж ти Люсі Бронз», а я думаю: мені ніхто не простеляв червоної доріжки. Мене не брали [до складу]. Я травмувалася. Мене пропускали. Мені нічого не давали. Я мусила працювати. Я працювала повний робочий день у Domino’s, а також навчалася в університеті, і грала в лізі, тому що в мене не було нічого. У мене була підтримка сім’ї, але більше нічого. Водночас мої брати та сестри казали: «Ну, ти не така вже й хороша».
Брати та сестри завжди тримають тебе на землі. Вам випадала нагода зустрічати молодших гравчинь не лише під час кар’єри, граючи разом з ними, а й у вашій роботі з Rexona. Яким це було?
Протягом значної частини моєї кар’єри я не усвідомлювала, що люди надихаються мною. Одного дня моя мама сказала мені: «Тобі варто більше говорити, бо люди слухають, коли ти говориш. Хоча ти лише моя Люсі, зараз ти — Люсі Бронз». З того моменту я зрозуміла, що маю можливість допомагати іншим, адже футбол в Англії — це не лише спорт. Усе ваше життя — це футбол, і у вас є шанс вплинути на суспільство. Я хочу допомагати людям, особливо жінкам.
Хто був вашим головним натхненням у дитинстві?
Ну, моя мама дуже хотіла, щоб я стала тенісисткою…
О, справді?!
На той час іконами були Венус і Серена. Серена приваблювала мене більше, бо я бачила себе в ній як сильну, потужну спортсменку. Я була такого ж зросту, як зараз, з 14 років. У юності я була більшою за всіх хлопців у моєму маленькому містечку. Венус і Серена дали мені впевненість у тому, що бути сильною — це добре. Бути потужною — це добре.
Вони здавалися сором’язливими, але люди часто вважали їх зарозумілими, і я відчувала, що так само думали про мене, коли я була молодшою. Це було не тому, що я була зарозумілою — я була зосередженою та рішучою.
Як би ви себе описали зараз?
Загалом, щасливою, веселою, задоволеною людиною. А як футболістка — змагальною.
Як ви знаходите баланс між цими двома сторонами?
Коли я була молодшою, вони були трохи розділені, бо я не дуже знала, як їх поєднати. З віком я зрозуміла, що можу бути тією ж людиною на полі та поза ним, лише з трохи різними відтінками.
Змагальність, це колись була моя вся сутність. Мені довелося трохи заспокоїтися. Але, навпаки, я була такою завзятою суперницею на полі, і це приносило мені стільки радості. Ви могли бачити, як я сміюся і жартую з іншими гравцями в роздягальнях, навіть під час гри. Я тут, щоб розважатися. Я граю, бо люблю це.