У місті Щирець на Львівщині, поблизу колишнього передмістя Лани, на насипаній могилі стоїть пам’ятний хрест. Це місце поховання чотирьох гайдамаків, яких у 1770 чи 1771 роках жорстоко стратили поляки після придушення Коліївщини. Страта відбулася на ринковій площі Щирця.
Повстання 1768 року, відоме як Коліївщина, було спрямоване на звільнення Правобережної України від польського панування. Назва “гайдамаки”, ймовірно, походить від слова “колотнеча”, “колотити” або “колокута”, а не від “кіл”, як це часто трактується.
Галичина не була охоплена цим повстанням, оскільки його придушили московські та польські війська. Близько 400 полонених гайдамаків привезли на ці терени для демонстративних страт, які супроводжувалися нелюдськими тортурами: четвертуванням, колесуванням, здиранням шкіри, саджанням на палю та перетворенням на “живі смолоскипи”. Перед стратою найсильніших змушували до каторжної праці. Зокрема, останній польський комендант Львова Феліціан Коритовський використав полонених гайдамаків для відбудови свого будинку на Площі Ринок, 29, ще до того, як віддати їх на муки. Коли ви п’єте каву у львівському кафе “На бамбетлі” в пасажі Андреоллі, згадайте тих, чия кров і піт просочили ці стіни.
Показові страти провели у 15 містах Галичини з метою залякування українського населення. Четверо безіменних гайдамаків у Щирці було страчено на “прохання” місцевих селян. Метою окупантів було придушити будь-які намагання до бунту, хоча самі вони часто втікали від гайдамаків, про що свідчили їхні пізніші спогади: “Врятувався той, хто мав доброго коня”. Після перемоги поляки разом із московитами, які заманили Залізняка в пастку, насолоджувалися стражданнями повстанців. Вулицею, яка нині називається Гайдамацька, везли на муки Івана Гонту. Однак, ефект був протилежним. Після поховання страчених на роздоріжжі, де традиційно закопували злочинців, мешканці Щирця опікувалися могилою та поставили хрест. Цей хрест був зруйнований комуністами у 1961 році. Місцезнаходження могили передавалося з покоління в покоління. За часів польської окупації 1920-1930-х років, через політичну цензуру, неможливо було написати правдиву інформацію про похованих тут гайдамаків. Зараз на хресті написано: “За святую волю і правду. Відновлено громадою с. Лани 1990 р. після знищення ворогами українського народу 1961 р.”
Нині обабіч хреста майорять два прапори: український державний та прапор національно-визвольних змагань. Цей пам’ятник символізує неперервність боротьби за незалежність України — від козацтва, через УГА, УПА, до сучасних Збройних Сил України, які протистоять російській агресії. Щоб наступні покоління пам’ятали, хто тут похований, варто додати відповідний напис.
Навіть вороги визнавали мужність гайдамаків: жоден з них не покаявся під час тортур, і жоден селянин не видав повстанців. Тарас Шевченко пишався тим, що його дід був гайдамакою, хоча “білі пальта” (сучасна еліта) вважають Коліївщину маргінальним рухом і вилучили поему Шевченка “Гайдамаки” зі шкільної програми.
Річ Посполита впала через два роки після цих подій, розділена між московською та Австро-Угорською імперіями. Вона розвалилася без бою через глибоку внутрішню гниль, спричинену безглуздою асиміляційною політикою влади.
