Допомагають одужувати бійцям, які проходять лікування у медичних закладах, – це увага, турбота та цілющий плов від небайдужих
У столиці найкращі медичні установи від 2014 року надають допомогу та реабілітацію оборонцям, які протистоять нападникам з росії. Волонтери допомагають таким пацієнтам знаходити необхідні речі та підтримують їх вдячними словами.
Укрінформ провів декілька годин з жінками, які взяли собі за правило тричі на тиждень приділяти увагу бійцям та бійчиням, що потрапили з фронтових позицій на лікарняні ліжка, а також цивільним, які постраждали внаслідок війни.
Відома акторка Даша Легейда-Сова (праворуч), яка долучилася до ініціативи.
Вже багато місяців поспіль волонтерки влаштовують “смачні суботи”: привозять домашні, щойно приготовані страви. Не тому, що в медичних закладах не годують пацієнтів. А тому, що пиріжки, сирник по-львівськи, шарлотка, чебуреки та інша смакота – це вияв вдячності за можливість жити в тилу під час жорстокої російсько-української війни. До цієї ініціативи долучається, зокрема, відома акторка Даша Легейда-Сова – донька та дружина наших захисників.
Євгенія Адвена почала волонтерити з 2014 року.
«Ми почали допомагати пораненим захисникам зі Сходу України ще у 2014 році, тоді у Центральному військовому шпиталі. Першою потребою було: «немає навіть на чому сидіти», тому ми забезпечили пуфиками, – розповідає Євгенія Адвена, яка раніше працювала з дизайном інтер’єрів та ландшафтів. – А потім я почала готувати. Мій син Дмитро, коли ще був у молодшій школі, казав: «Зготуй волонтерську картоплю». Це звичайна картопля – з м’ясом та грибами. Всі кажуть, що вона надзвичайно смачна.
Ми експериментували з різними стравами: ліпили вареники, варили борщ та холодець. Все фасували порційно. Для тих, кому потрібно було підвищити гемоглобін, готували печінку. Комусь – легкий дієтичний гарбузовий крем-суп, адже нічого іншого не дозволялося. Тепер, вже понад півтора року, я готую плов – він смакує чудово, навіть коли вистигне. У декого зі знайомих у телефоні я так і записана – Женя плов».
«Плов цілющий для героя. Смачного. Слава ЗСУ!»
Щоп’ятниці жінка вирушає купувати м’ясо та інші продукти для волонтерської страви. Чистить приблизно 3 кілограми моркви, цибулі – десь 2 кг. Готує в суботу вранці. Розфасовує в одноразовий посуд і доставляє таксі до медичного закладу. Разом з іншими учасницями “двіжу” встигає до поранених захисників саме в обідній час. Тому й виникла назва “Смачні суботи”.
Після початку повномасштабного вторгнення готує одночасно і 80, і 100 порцій. «Я вже не пригадаю точно, в який саме момент почала писати на кожному пакуванні: «Плов цілющий для героя. Смачного. Слава ЗСУ!». Завжди дякують, інколи кажуть: «Я вже куштував ваш плов». Чимало захисників тривалий час проходять лікування у різних медичних установах», – розповідає Євгенія.
Волонтерки: Ірина Барало, Євгенія Адвена, Євгенія Федоришина, Олена Бєлячкова, Яна Черногрицька, Аня Потапенко, Ольга Пахомова, Аня Бадовська (зліва направо).
Традиційно в меню “смачних субот” – “підвішені” піци від “Ветерано-піци” на Лук’янівці. За це висловлюють подяку Юлії Йорі. Інші доброчинці забезпечують водою та соками. “Смачну суботу” 3 лютого для поранених захисників організували безпосередньо у закладі Ірина Барало, Євгенія Адвена, Євгенія Федоришина, Олена Бєлячкова, Яна Черногрицька, Аня Потапенко, Ольга Пахомова, Аня Бадовська.
Смачні суботи від волонтерок
Загалом волонтерський “кістяк” цієї ініціативи – спочатку п’ять учасниць, тепер вісім. Значно більше людей долучаються з різною допомогою. Вони не лише готують страви, а й забезпечують інші потреби поранених захисників: шиють адаптивний одяг, передають милиці тощо. Нині під опікою перебувають пацієнти одного з найкращих столичних медичних інститутів. Волонтери відвідують їх тричі щотижня.
«У закладі, яким ми опікуємося, лікується багато захисників. Постійно відбувається їхня ротація, – розповідає Євгенія Адвена. – Тому дуже важливо, що нам виділили невеличке приміщення, де ми зберігаємо речі, які можуть знадобитися будь-якої хвилини: зручні футболки і навіть спідню білизну із застібками для поранених, милиці, бритви, звичайний одяг, який часто потрібен тим, чиї родичі живуть далеко від Києва».
Олена Бєлячкова у госпіталі зустріла свого чоловіка Олексія Кодьмана.
З самого початку до волонтерської групи доєдналася юристка за фахом Олена Бєлячкова, яка займається комунікаційно-організаційною роботою. Наприклад, вона шукала зручні нові матраци для Інституту травматології та ортопедії, де лікують і реабілітують захисників. Десяток таких предметів прибув до Києва з Івано-Франківська і успішно використовується за призначенням. Волонтерка зазначає: «Хлопці різні, з різним настроєм, пораненнями, хворобами. Але з такою вдячністю, яка сторицею повертається від нас до них – славних воїнів. Є люди, які постійно роблять внески, допомагають, не залишаються осторонь».
До речі, Олена, займаючись волонтерською діяльністю та питаннями зниклих безвісти у період російсько-української війни та військовополонених, зустріла у госпіталі свого чоловіка Олексія Кодьмана, якого обміняли з полону у 2017 році. Вони одружилися наприкінці 2022 року.
Рік у команді волонтерів Анна Бадовська.
«Спочатку моя мама ходила до поранених захисників, тепер через зайнятість іншою роботою навідується не так часто. Я долучилася до волонтерів рік тому, – каже Анна Бадовська зі сфери IT, яка тричі на тиждень намагається бути присутньою у медичному закладі. – Я спробувала. Побачила, що це не страшно. Я боялася, що можу емоційно відреагувати на побачене в лікарні. Але все обійшлося. Коли починаєш спілкуватися з хлопцями, тобі хочеться тільки дякувати їм і допомагати».
Шиє адаптивний одяг для поранених Анна Потапенко.
Ще одна волонтерка з команди – Анна Потапенко, дизайнерка та кравчиня. Коли не вистачає рук, вона разом з іншими розносить їжу пораненим захисникам по поверхах медичного закладу. Проте її основне заняття – пошиття адаптивного одягу для поранених, який зручно вдягати, коли рука чи нога не згинається. Загалом вона вже виготовила вдома понад 500 одиниць такого одягу: футболки, спідню білизну, шорти, штани, чохли на апарати Ілізарова. Тепер за пів дня майстриня може пошити 4 пари шортів! Фурнітуру вона зазвичай купує за власні кошти, а для придбання тканин періодично збираються донати.
Волонтерка розповідає: «Після початку повномасштабної війни я виїжджала до Польщі, у містечко Рибнік. Коли Женя Адвена збирала милиці для поранених, я там звернулася по допомогу до місцевих мешканців через поляка, в якого проживала. Відгукнулися. Ми привезли до Києва візки та милиці».
Коли мова зайшла про пошиття спеціального одягу для поранених, Анна спочатку розраховувала на колег, з якими працювала раніше і які обіцяли допомогти. Коли вони не дотримали слова, вона забрала тканину – і зробила все самотужки.
«Аня – справжня майстриня шиття. Малюнки на тканинах: і пташечки, і білочки, і лисички – щоб додавати гарного настрою пораненим захисникам, – коментує Анна Бадовська. – Для хлопців у такому одязі головне – кнопки та кишені».
Яна Черногрицька приєдналася до волонтерської ініціативи нещодавно.
Буквально кілька тижнів тому до волонтерів долучилася 23-річна Яна Черногрицька – вчителька англійської мови в дитячому садку. Вона розповідає: «Коли я побачила пост у фейсбуці про акторку Дар’ю Легейду, яка займається волонтерством, і прочитала, що в цьому медичному закладі не вистачає вільних рук для допомоги пораненим бійцям, то написала листа головному лікарю. Від нього я отримала контакти волонтерів. Я намагаюся двічі на тиждень приходити. Ми безмежно вдячні всім захисникам. Наша допомога – це мінімум того, що ми можемо зробити, коли вони так багато роблять для всіх нас».
Геннадій Нікітько з Чернігівщини.
Захисники зустрічають волонтерок стримано, але щиро радіють спілкуванню та дякують за необхідні речі й смачні пригощання. Розмовляємо з тими, хто погодився розповісти про себе для журналістської публікації. «Давайте почнемо з подяки, – каже колоритний Геннадій Нікітько з Чернігівщини, який також має псевдонім Шаман Сіверець, і воює з 2015 року. – Хочу подякувати лікарям, які дуже добре з нами поводяться. Такого чудового ставлення, скільки я воюю, я не бачив. Є з чим порівнювати».
Пан Геннадій везе з собою дримбу, оздоблену тризубом, і періодично грає.
Захисник-піхотинець отримав поранення ноги під Вугледаром рік тому. Переохолодження допомогло зменшити крововтрату. Він пережив дві клінічні смерті. Пан Геннадій – учасник невеликого аматорського театру «Магія вогню», він завжди везе з собою дримбу, прикрашену тризубом, і час від часу грає, розповідаючи про незвичайні музичні інструменти.
Віктор Ільчук з Житомирщини.
Віктор Ільчук з Житомирщини був призваний рік тому до десантно-штурмових військ. Після двох місяців навчальних тренувань він воював на Запорізькому напрямку. Отримав контузію та поранення. Лікувався з минулого літа у Запоріжжі, Житомирі, а тепер – у Києві, де йому зробили операцію на коліні. Військовий, якому попереду належить реабілітація, також висловлює подяку лікарям і волонтерам. Він каже: «Волонтери надають значну допомогу».
Валентина Самченко, Київ
Фото Руслана Канюки та надані волонтерами.