Сьогодні картоплю називають годувальницею української родини та одним із найважливіших продуктів на столі. Важко уявити, що ще кілька століть тому її вважали заморською дивиною, яку люди боялися вирощувати. У деяких країнах навіть спалахували бунти проти картоплі, які влада припиняла силоміць.
Пропонуємо ознайомитися зі статтею українського письменника та журналіста Федора Дудка про історію картоплі в Україні, яка була опублікована у журналі “Життя і знання” 1935 року. Автор розповідає про походження картоплі, забобони та страх щодо цієї городини. І як овоч, який вважали шкідливим для здоров’я, став одним із найуживаніших продуктів. Оригінальний правопис збережено. Публікацію розшукала журналістка Олександра Кусько.
Яків Гніздовський. Ящик картоплі
Кожен із нас знає, яку велику вагу для прохарчування нашого народу має картопля (бараболя, мандибурка, бульба). Але рідко хто тепер поставить собі питання: відколи цю рослину в нас садять, як вона до нас дісталася і звідки. Отож, слід нам усім знати, що прийшла вона до нас із заморських країв і з’явилася не так то вже й давно, що був час, коли привезену вже з чужини картоплю не хотіли наші люди садити “ані за гріхи”, що звали її “чортовим зіллям” та іншими зневажливими назвами. Так було це не тільки в нас. Володарям деяких країн, напр., Німеччини й Росії, доводилося вживати сили, щоб примусити людей плекати цю, таку тепер дорогоцінну в нашому житті, городовину! І було це не зовсім так і давно. Минуло всього двісті років, як цей приятель багатих і (особливо) бідних — картопля — став просто необхідний. Цим 200-літнім (більш-менш) роковинам появи картоплі в нас ми і присвячуємо ці рядки.
Картопля — рослина американська. Батьківщиною її є південна частина Чилі (в Південній Америці), де її ще до відкриття Нового Світу європейцями місцеві люди плекали на городах. Із Чилі плекання цієї рослини перейшло до інших американських країв, головним чином — до Перу. Ще й досі в Перу можна придбати бараболю в дикому стані. Є це рослина з дуже запашними квітами, але з маленькими, непридатними до вжитку бульбочками. Тоді, коли Америку завоювали європейці, картопля загального поширення там ще не мала. Наприклад, тогочасні мексиканці зовсім тоді бараболі не знали. Першими привезли картоплю з Америки до Європи іспанці. Було це ще після того, як вони завоювали Перу, десь коло 1565 року (між 1560 і 1570 рр.). Звідти, з Іспанії, її, як рідкісну новинку, почали розвозити по своїх краях мореплавці Іспанії, Голландії, Італії та інших країв. Але великого захоплення поява картоплі серед європейських народів не викликала. Навпаки, більшість народів Європи сприйняла цю новинку досить недовірливо, а подекуди навіть неохоче й (на сході) зовсім вороже. Треба було часу, щоб у цій американській гості поволі призвичаїлися незвичні до неї народи старого світу.
Перші країни, де бараболя прижилася досить швидко, були Іспанія, а за нею Італія. До Ірландії потрапила картопля десь коло 1565 року, туди привіз її торговець невільниками Гавкінс, а в Англії почали її плекати після 1623 року, коли вже втретє привезли її з Америки, і коли вона в Іспанії та Італії була вже добре відома. Там вона дістала назву “tartufoli”, звідки пізніше німці почали її називати “картофлями”, а ми за ними — картоплею. Оповідають, що коли вперше подали картоплю на стіл англійського короля, він її спробував і скривився. Нічого дивного: королеві подали картоплю… сиру!
Власне, картоплю широко почали садити в інших країнах Європи аж у XVIII ст. У німецьких краях, у Пруссії, населення ще з початком XVIII ст. не дуже хотіло садити бараболю, і королям Фрідріху Вільгельму І (1713–1740) та Фрідріху Великому (1740–1786) довелося силою приневолювати до цього недовірливих селян. Натомість у Саксонії вже 1717 року почали в широких розмірах садити картоплю. У Швеції її почали садити вже широко від 1726 року, у Шотландії — від 1728 року, на Угорщині й у Чехії — коло 1770 року, у Франції — від 1783 року. У XVIII ст. почали англійці переносити її культуру до своїх колоній. Таким чином картопля з’явилася тоді на Капланді, в Індії, в Австралії, Тасманії, в Новій Зеландії, — а далі вже в Китаї тощо.
В Росії картоплю побачили вперше за Петра І (1682–1725), який силою (хоч і марно) змушував її вживати. Але за цариці Анни Іванівни (1730–1740) бараболю успішно розводили вже по городах під Петербургом чужинці, хоч поширення її в народних московських масах ішло дуже повільно. Енергійно за її поширення взялася цариця Катерина ІІ, яка хотіла прохарчувати нею голодуюче населення в деяких місцевостях Росії. З її наказу скрізь по Росії розіслали насіння бараболі та інструкції, як її розводити й садити. Та в деяких місцевостях населення зустріло наказ цариці вороже, і були випадки так званих явних “картопляних бунтів”, які доводилося придушувати військовою силою. Щойно за Миколи І (1825–1855) російський уряд сам почав плекати бараболю в Росії з огляду на великий неврожай у деяких губерніях. У 1840, а потім удруге в 1842 роках царський розпорядок наказував: 1) заводити скрізь на державних землях громадські посіви картоплі та роздавати насіння з цього врожаю селянам; 2) видати інструкції про те, як плекати, зберігати та вживати картоплю; 3) надавати нагороди господарям, що візьмуться дбайливо та енергійно розводити бараболю. Але ці заходи уряду Миколи І у багатьох місцевостях викликали теж упертий спротив населення. Так, наприклад, на Пермщині вибухнув у 1842 році великий “картопляний бунт”, доходило до того, що вбивали сільську владу. Треба було посилати на придушення бунту військо. Було багато жертв серед повстанців. І тільки кривава розправа з темними пересудами та народною відразою до нового “зілля” поклала край небажанню в масах садити картоплю. Вже у 1843 році селяни слухняно плекали цю городовину…
Час появи бараболі в Україні точно невідомий. У середині XVII ст. її на наших землях певне ще не було. Французький інженер Боплан, що досить широко оповідає у своєму описі України про наші рослини того часу, напевно, згадав би картоплю, якби вона в Україні тоді існувала. Треба думати, що вона потрапила до нас десь за гетьманування Івана Мазепи, коли не раніше, за часів І. Самойловича, як рідкісна городовина на стіл гетьманів, що любили заводити все нове в Європі, й у себе. Майже з певною впевненістю можна сказати, що з кінцем гетьманування Мазепи картопля вже не була великою рідкістю в Україні. Досить велика кількість німців на військовій службі в козацьких полках того часу, з одного боку, і прихід на Україну шведів, з іншого боку, могли б свідчити про те, що ця рослина, принаймні серед козацької верхівки, вже була знана. Що в 30–40-х рр. XVIII ст. вона вже була сильно поширена, на це маємо вказівки в польській мемуаристиці.
І так, у ІІ томі опису польського побуту за короля Августа ІІІ, зробленого Котовичем, читаємо: “… Картопля в Польщі… з’явилася за Авґуста ІІІ, спершу в королівських економіях, що її обсаджували самі німці-саксонці, які для своєї вигоди привезли з собою цю рослину з Саксонії і поширили її в Польщі. Довго поляки цуралися бараболі, вважаючи її шкідливою для здоров’я… Але згодом хлібороби в економіях почали набувати її від німців, і від них вона поширилася й між сусідами. Нарешті, коли картопля стала вже знайома по “золавах” гданських, по “голлендрах” великопольських і литовських, коли до Великопольщі прийшло кількасот родин швабських, якими деякі пани, а саме на Познані, вигнавши давніх селян польських, обсадили свої села — то ті прибульці, привчені у своїх краях жити майже самою картоплею, додали до неї смаку польським селянам, а через них і шляхті. Вже з кінцем панування Авґуста ІІІ бараболя була відома скрізь у Польщі, на Литовщині й на Русі”.
І Котович до цього додає: “Поки не знали картоплі, вживали бульбу — овоч, подібний до картоплі, з тією тільки різницею, що він більший… і смак має той самий, що картопля, але запах від нього гидкий, подібний, як від клопа. З поширенням картоплі бульбу закинули”.
Отже, в Галичині й на Правобережній Україні картопля увійшла в загальний ужиток у середині XVIII століття (за часів панування короля Авґуста ІІІ (1733–1763), а звідти широко перейшла, приблизно в той самий час, і на Лівобережжя.
Тепер ця рослина поширена по всій землі, від 70° північної широти до Нової Зеландії. Там, де через низьку температуру не може рости жодне збіжжя, бараболя дає хоч якийсь урожай. Через різні умови клімату й ґрунтів, де росте картопля, вона має тепер силу відмін, їх налічують понад тисячу. Вдається картопля в краях із низькою температурою (при +4° Ц.), а доходить, як ми вже сказали, і до 70° 40` північної широти — але далеко на південь вона не заходить. Вже, наприклад, клімату південної Італії вона не витримує.
Взято з журналу “Життя і знання”. 1935 рік. № 11. С. 285-286.
Великий хліб. Галина Пагутяк
Філософія паски. Галина Пагутяк
Втрата печі. Галина Пагутяк
Леся Гасиджак: “Штучний голод був організований, щоб упокорити Україну”
Робітникам можна тільки темний хліб
Хліб-сіль і… горілка. Галина Пагутяк
