Цього тижня близько 80 світових лідерів, включно з прем’єр-міністром Австралії Ентоні Албанізом, зберуться у прибережному турецькому місті Анталія на щорічний саміт ООН з питань клімату, COP31. Вперше обов’язки саміту будуть розділені: Туреччина виступатиме господарем, тоді як Австралія очолюватиме переговори.
Вдома ці національні лідери мають достатньо викликів: проблеми штучного інтелекту, великі війни та зниження довіри до демократії. Проте над усіма ними нависає екзистенційна загроза, спричинена нагріванням планети.
Зміна клімату – це справді глобальний виклик. Парникові гази не визнають національних кордонів, і руйнівні наслідки відчуваються всюди. У нас немає світового уряду, але є процеси міжнародної дипломатії для вироблення спільних зобов’язань. Саме так світ намагається впоратися з кліматичною кризою.
Легко бути песимістом, але COP31 все ще може принести реальний прогрес. В Анталії країни розглянуть мету глобальної електрифікації для прискорення переходу від вугілля, нафти та газу до чистої електроенергії.
Якщо буде досягнуто згоди, це стане значним кроком уперед.
Мурат Курум (ліворуч), міністр навколишнього середовища, урбанізації та зміни клімату Туреччини, та Кріс Боуен, міністр клімату та енергетики Австралії, на спільній пресконференції під час Тихоокеанського саміту перед COP31 на Фіджі у жовтні. Фото: Saeed Khan/Getty
Нагадайте, що таке COP?
Коли у 1980-х роках з’явився науковий консенсус щодо глобального потепління, країни домовилися та підписали нову рамкову угоду щодо зміни клімату в Ріо-де-Жанейро у 1992 році.
З того часу дипломати та переговорники щорічно зустрічаються на Конференції Сторін (COP) ООН, щоб обговорити, як протидіяти небезпечній зміні клімату, спричиненій діяльністю людини. Ці переговори стали масштабними, щороку в них беруть участь десятки тисяч делегатів. Цього року 31-а конференція COP проходить в Анталії, Туреччина.
Після трьох десятиліть кліматичних переговорів країни змінюють тенденцію щодо викидів. Багато з них відмовляються від викопного палива, хоч і не з тією швидкістю, яка потрібна. Загалом, глобальні викиди у 2025 році залишилися приблизно на одному рівні, хоча зниження викидів від лісових пожеж та землекористування маскувало тривале зростання від викопного палива.
Так, щорічні переговори ООН з питань клімату стикаються з проблемами. Сполучені Штати повністю вийшли з процесу. Країни не рухаються до обмеження потепління до узгоджених рівнів. Уряди навіть не можуть домовитися про терміни публікації наступної доповіді про глобальне потепління, яка б спрямовувала переговори.
Деякою мірою дивно, що ці переговори взагалі досягають чогось. Угоди мають бути досягнуті консенсусом та схвалені понад 190 країнами, від нафтових держав Близького Сходу до вразливих острівних держав Тихого океану.
Консенсус – це одночасно і сила, і слабкість. Коли угоди досягнуті, вони мають величезну легітимність. Паризька угода 2015 року стала результатом двох десятиліть важких переговорів. Ця угода була монументальним досягненням.
Але консенсус також означає, що рішення COP, як правило, є результатом “найменшого спільного знаменника”, що представляє собою поступовий прогрес. Знову й знову політика та дипломатія не відповідають тому, що вимагає наука. Проте, якщо поглянути на довгу перспективу, можна побачити, що кліматичні переговори ООН допомогли уникнути найбільш катастрофічного глобального потепління і трансформують економіки.
Демонстрантка тримає банер із позначкою 1.5°C, коли демонстранти проходять повз будівлю Рейхстагу в Берліні, Німеччина, у квітні, протестуючи за відновлювану енергетику. ООН підтвердила, що світ перевищить 1.5°C протягом наступних кількох років. Фото: Omer Messinger/Getty Images
Як працює Паризька угода
В основі Паризької угоди лежить мета обмежити потепління до 1.5°C вище довгострокового середнього показника. Це вимагає, щоб світова економіка досягла нульових викидів до середини цього століття. Для цього країни домовилися встановлювати цільові показники викидів та переглядати їх кожні п’ять років. Хоча ці цільові показники поступово скорочують викиди та обмежують потепління, вони все ще явно недостатні.
До Паризької угоди світ прямував до катастрофічного потепління на 4°C цього століття. Перша хвиля цільових показників викидів знизила цей показник до менш ніж 3°C. Раунд цільових показників 2025 року свідчить про те, що країни можуть обмежити потепління до 2.6°C.
Кожен десятий градус має значення. З більш амбітними політиками ми теоретично все ще можемо досягти піку потепління на рівні 1.8°C і повернутися до показників нижче 1.5°C пізніше цього століття шляхом інвестицій у видалення вуглекислого газу. Однак це вимагатиме радикального кроку у зміні амбіцій.
З часів Паризької угоди понад 130 країн встановили довгострокові цілі досягнення нульових викидів. Країни почали сигналізувати про кінець епохи викопного палива. На COP26 у Глазго у 2021 році країни домовилися “поступово скорочувати вугілля”. На COP28 у Дубаї у 2023 році вони погодилися “відмовитися від викопного палива”. Завдання зараз – виконати ці обіцянки.
Сукупно зобов’язання COP діють як ринковий сигнал. Цього року глобальні інвестиції в чисту енергетику досягли 3,2 трильйона австралійських доларів – удвічі більше, ніж інвестиції у вугілля, нафту та газ. Відновлювані джерела енергії також витіснили вугілля як найбільше джерело електроенергії у світі.
Нова ера електроенергії
Для COP31 існує прагнення досягти цільового показника електрифікації “35 до 35”. І Туреччина, і Австралія наполягають на глобальному зобов’язанні збільшити частку енергії, що споживається споживачами, за рахунок електроенергії, з нинішніх трохи більше 20% до 35% до 2035 року. Це звучить технічно, але може започаткувати нову еру електроенергії.
Перехід на електромобілі, електричне опалення та охолодження, а також модернізація важкої промисловості скоротять викиди, одночасно зменшивши глобальні рахунки за імпорт викопного палива на 720 мільярдів доларів щорічно. Ціль електрифікації може бути легшою для досягнення, ніж угода про поступову відмову від викопного палива.
Іронічно, але, враховуючи його підтримку нафтової промисловості, президент США Дональд Трамп зробив, можливо, найчіткішу заяву на користь електрифікації. Війна США проти Ірану спричинила найбільше порушення постачання нафти в історії. Попит на технології чистої енергетики зростає, оскільки країни шукають альтернативи нестабільним імпортним викопним паливам.
Точна форма цільового показника електрифікації на COP31 буде предметом інтенсивних переговорів. Міністр клімату Австралії Кріс Боуен матиме складне завдання як головний переговірник.
Сама по собі COP31 не може надати чарівного рішення для дій щодо клімату. Але якщо вона зміцнить міжнародну співпрацю та просуне глобальну електрифікацію, надія залишається.
- Зміна клімату
- Клімат
- Енергія
- Навколишнє середовище
- COP31
- Організація Об’єднаних Націй
Веслі Морган, UNSW
Автор
- Веслі Морган
-
Науковий співробітник Інституту ризику та реагування на кліматичні зміни, UNSW
Заява про розкриття інформації
Веслі Морган є членом Ради з питань клімату Австралії.
Партнери
UNSW надає фінансування як член The Conversation AU.
Переглянути всіх партнерів
DOI
https://doi.org/10.64628/AA.nqkeu6jju
За даними порталу: theconversation.com