Українська книга за кордоном: враження від бібліотеки НТШ у Сарселі

"(Не) Доля української книги на чужині". Враження від бібліотеки НТШ в Сарселі0

Перебуваючи за кордоном, українські інтелектуали, науковці та громадські діячі докладали колосальних зусиль для збереження національної пам’яті. Головними осередками цього збереження стали еміграційні бібліотеки та архіви у Відні, Берліні, Празі, Варшаві та Парижі. Попри те, що багато з цих унікальних скарбниць безповоротно загинули під час Другої світової війни або були знищені тоталітарними режимами, справа збирання українського слова не припинилася. Яскравим свідченням цього тривалого опору та інтелектуального подвигу є діяльність Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) у французькому містечку Сарсель. Саме тут, навколо підготовки фундаментальної “Енциклопедії Українознавства”, зусиллями видатних діячів — Володимира Кубійовича, Дарії Сіяк, Софії Янів та багатьох інших — виросла унікальна за своєю цінністю українознавча книгозбірня.

Нарис українського діяча, журналіста Михайла Добрянського “Відвідини бібліотеки”, вперше опублікований у журналі “Український Самостійник” у 1974 році, відкриває затишний і водночас тривожний світ Сарсельського осередку української книги. Текст публікації розшукав та підготував старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки Данило Кравець, зберігши оригінальну орфографію та правопис автора.

"(Не) Доля української книги на чужині". Враження від бібліотеки НТШ в Сарселі2 — Володимир Кубійович (1900 — 1985)

Ці рядки — про бібліотеку Наукового Товариства ім. Шевченка в Сарселі біля Парижа. Кожного разу, коли я тут, спостерігаю: всі, хто живе в “шато” НТШ в Сарселі, люблять українську книжку. І тут немає кімнати, в якій не було б більшої чи меншої приватної бібліотеки. Має свою бібліотеку професор Володимир Кубійович: фахово дібрана бібліотека з географії України та Радянського Союзу. Має свою збірку бібліофільських видань Дарія Сіяк, бібліотекарка НТШ. До кожної з цих книжок у неї персональний стосунок, кожна з певного аспекту становить особливу цінність: або через автограф, авторську дедикацію, історію книжки чи її долю, або через її зміст. Секретарка редакції “Енциклопедії Українознавства”, Софія Янів, зосередила свою увагу на мистецьких виданнях з України та книжках про українське мистецтво. Тепер поставила собі за мету — зібрати все, що стосується українського філософа Григорія Сковороди. Та я, власне, хочу говорити про бібліотеку НТШ.

Протягом кількох десятків років, у найважчих умовах, створено поважну українознавчу книгозбірню. Бібліотека Британського Музею в Лондоні має, як мені здається, найбільше літератури з українознавства серед усіх бібліотек Європи по цей бік залізної завіси. Але бібліотека НТШ перевищує лондонську, коли йдеться про післявоєнні видання. Завдяки наполегливим зусиллям бібліотекарки пані Дарії Сіяк, тут зібрано тисячі книг і періодичних видань як з України, так і з еміграції. Спочатку книги збирали для потреб редакції “Енциклопедії Українознавства”. З цього потім виросла поважна бібліотека. На її полицях знайде щось цікаве та потрібне кожна людина, яка досліджує будь-яку ділянку українознавства. А для книголюба тут — несподівані відкриття, просто без кінця, якби тільки часу було більше.

Уся кімната, призначена для бюро бібліотекарки, заповнена книжками. Дослівно вся, бо книжки не тільки на полицях, але всюди: на кріслах, на столах, по кутках на підлозі. Бо бракує місця на все, що потрібно розмістити на полицях. Полиці є й на коридорі. Полиці є ще в інших кімнатах.

"(Не) Доля української книги на чужині". Враження від бібліотеки НТШ в Сарселі3 — Готель “Босіжур”, нині осередок Наукового товариства імені Шевченка

Пані Дарія радо розповідає про розташування книг у бібліотеці.

— Ось тут — це головна частина: вся стіна — полиці з книгами з історії України. Йдемо від найвищих полиць униз: від найдавніших часів України-Руси до нашої доби. А на цій стіні — протилежній — економіка України, географія і статистика, етнографія, педагогіка, політична література. Звертаємось до третьої, четвертої стіни: філософія, соціологія, Україна та її сусіди, УРСР у міжнародних взаєминах, українська культура. На полицях у коридорі — періодичні видання, довоєнні західноукраїнські та еміграційні.

Через коридор — інша кімната; усі стіни закриті полицями до стелі. Тут, пояснює пані Дарія, красне письменство, літературознавство, релігія. І тут — бракує місця. В іншому крилі будинку входимо у велику кімнату — гори газет. Українські газети на широких полицях, на кріслах і столах, на підлозі: величезної цінності архівний матеріал. Не знаю, чи є на Заході інше місце, де було б зібрано стільки української преси.

Йдемо нагору. На першому поверсі є окрема кімната для енциклопедій. Кільканадцять комплектів різноманітних енциклопедій, спеціалізовані словники, всілякі довідники — все з увагою до потреб редакції ЕУ. Поруч кімната з журналами: кілька тисяч номерів різних журналів із Радянської України. Тут господарює пані Сіма Волошин. А далі — секретаріат редакції ЕУ: вся кімната буквально заповнена книжками та іншими редакційними матеріалами; ледве вміщується крісло для відвідувача.

"(Не) Доля української книги на чужині". Враження від бібліотеки НТШ в Сарселі4 — Дарія Сіяк (1908 — 1977)

Усюди тісно, — скаржиться бібліотекарка НТШ, пані Дарія Сіяк. Мало місця; не можна розкласти як слід усе те, що на кріслах і столах. Я співчуваю. Справді, бракує місця. Але добре, що зібрано в одному місці таку масу українознавчої літератури. Тут — понад п’ятнадцять тисяч назв; а якщо врахувати, що багато журналів має по кількасот книжок, вийде близько 20 000 томів.

Кожен бібліотекар має спеціальні цінності, якими може приємно здивувати відвідувача. Запитую про них. І це найприємніші хвилини моїх відвідин. Вертаємось до першої кімнати, до канцелярії бібліотеки.

Маємо багато іноземними мовами про Україну, — розповідає пані Дарія. Ось, колишня Ліга Націй видала книжку про голод в Україні 1921–1922 рр. А тут публікації українських державних місій за кордоном з років 1919–1922; урядові публікації Центральної Ради: Закон про 8-годинний робочий день (важливо нагадати: закон ухвалено 25. I. 1918). Тут — прошу: видання київської Академії наук часів українізації. Таких книжок тепер, на жаль, у Києві не видають.

Звертаємося до полиць із давньої історії. Багато років минуло, як я тримав у руках “Описаніе старой Малороссіи” Лазаревського. Дивіться, скільки тут власноручних зауважень автора, — каже бібліотекарка. Учений далі працював. А ось вам — славна історія козаків Дмитра Яворницького. Три томи Костомарова про Богдана Хмельницького. Все це унікальні публікації майже столітньої давнини.

Ходімо до галицьких видань. Тут є ще давніші. Якова Головацького історія заснування Галицько-руської Матиці, а в додатку “Справозданье первого собора руских учених”; видано у Львові 1850 р. Реєстр книг, що вийшли “від 1. VI. 1848 до 13. III. 1850”; між ними “Буквар руский” Антонія Добрянського і “Граматика руского языка” Я. Головацького. А ось книжка, написана сто років тому мовою, якої не було тоді й немає тепер: Богдан А. Дѣдицкій: “Михаил Качковскій и современная галицко-русская литератур”. Один з документів галицького русофільства, написаний галицьким “язичієм” — мішанина церковнослов’янської, російської та галицько-української мов. Політично-культурний курйоз… Досить цього. Тут — щось приємніше: праця О. Гермайзе (українського історика єврейського походження) “Нариси з історії революційного руху на Україні”, відзначена найвищою нагородою Української Академії Наук у 20-х роках. Талановитого історика знищив сталінський терор.

Коли ми біля Академії, то гляньмо на журнал “Україна”, науковий двомісячник українознавства, під керівництвом М. Грушевського. Пані Дарія бере книжку за книжкою з особливою пошаною: “Якби цей журнал виходив до сьогодні, яке б багате було наше українознавство…”. Що можна відповісти? Хіба зі смутком похитати головою. Поруч кілька книжок журналу “Украинская жизнь”, який у Москві видавали С. Петлюра та Славінський. Вперше маю нагоду його бачити. Тут, здається, єдине місце в Західній Європі, де він є. Була “Украинская жизнь” у Лондоні, але зникла під час війни. Тут є комплект “Українського вістника” — російською мовою виходив у Петербурзі. На жаль, не виходив довго.

Пані Дарія — добрий бібліотекар: вміє розповісти майже про кожну книжку, що є в бібліотеці. З радістю слухаю. Але час іти. Прощаючись, запитую: чи надсилають вам українські видавництва в діяспорі свої книги? Так, надсилають. Завжди з вдячністю приймаємо. Але ще не всі. Може, не знають про нашу бібліотеку. Може, не знають адреси. Habent sua fata libelli, — пригадую старовинну сентенцію, — “Має свою долю кожна книжка”, … і недолю, треба додати, коли мова йде про українську книжку. Відвідини української бібліотеки налаштовують. Можна писати мартирологію нашої книжки; вийшла б із цього дивна історія: Як гинули українські бібліотеки.

Був я студентом у Відні (недовго). Бачив бібліотеку студентської “Січі”. Книга з автографами світочів української культури: Франко, Грушевський, Драгоманов, Павлик, Коцюбинський, Кобилянська. Одним словом — скарби. Де ця бібліотека? Був я студентом у Берліні (три роки). Допомагав дещо в упорядкуванні бібліотеки Українського наукового інституту. Велика книгозбірня. Знищена бомбами під кінець війни. Йдучи з Берліна додому на вакації, завітав до Українського наукового інституту у Варшаві. І там — бібліотека. Що з нею сталося під час дворазового тотального знищення Варшави, не знаю. Бачив я бібліотеку “Музею визвольної боротьби” у Празі. Її немає. Була бібліотека в Господарській академії в Подєбрадах, УВУ в Празі. У 1944 році відвідав я мого приятеля, історика Михайла Антоновича, в Бреславі. Тамтешній Інститут східної Європи мав завдання збирати Ucrainica і мав їх справді багато. Якщо це збереглося, то воно по тому боці залізної завіси. Була в Парижі бібліотека ім. Симона Петлюри. Під час війни гітлерівські окупанти Парижа вивезли її до Східної Пруссії; там вона й загинула.

Так гинуть українські бібліотеки на чужині. Я дуже бажаю іншої, кращої долі книгозбірні НТШ у Сарселі. А Вас, Шановний Читачу, прошу — подумайте; як ми, Ви, я та інші земляки на чужині, можемо допомогти добрій українській книжці вийти в світ. Відповідь на запитання — проста. Українську книжку треба купити й іншим рекомендувати: купуйте українські книжки.