Михайло Возняк розкрив деталі арешту Івана Франка

Перший арешт Івана Франка стався у червні 1877 року у Львові. Його, разом із Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими членами редакції часопису “Друг”, звинуватили у поширенні соціалістичних та “нігілістичних” ідей. Це сталося через листування з Михайлом Драгомановим, якого австрійська поліція вважала небезпечним агітатором.

“Локальна історія” пропонує ознайомитися зі статтею відомого франкознавця Михайла Возняка про обставини арешту письменника. Оригінальну орфографію та правопис збережено. Публікацію відшукав Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.

Михайло Возняк

фольклорист, мовознавець

По смерті Остапа Терлецького, галицько-українського громадського діяча (1850–1902), одного з провідників української молоді, якого було заарештовано разом із Франком у 1877 році, а пізніше він адвокатував у Львові, Іван Франко надрукував статтю про нього. У ній він торкнувся справи арешту себе та товаришів у 1877 році та відлуння арештів у краї. Ось що писав Франко:

“В маю 1877 р. приїхав до Львова молодий поляк, що замельдувався в готелі як Станіслав Барабаш. Він прибув із Женеви, мав зі собою велику паку книжок, переважно російських, а також рекомендаційні листи від різних закордонних революціонерів до різних осіб, поляків і русинів. Тим часом львівська поліція пильнувала кожного приїжджого і від першої хвилини мала на оці й Барабаша. Скоро тільки він почав готуватися до від’їзду, зробили в нього ревізію, забрали книжки й листи й арештували його. На поліції він признався, що не називається Ст. Барабаш, але Михайло Котурницький, родом із Варшави, був довший час у Швейцарії, але за той час під чужими паспортами кілька разів їздив до Росії. Признав також, що він з переконання соціаліст і займається соціалістичною пропагандою. Знайдені при нім листи Драгоманова одержав буцім то не від нього самого, бо його не знає особисто, а від якогось знайомого в Женеві…”

Михайло Драгоманов

В листах Драгоманова, знайдених у Котурницького, є призначення для деяких руських студентів університету (в першу лінію для Ів. Мандичевського). Там були повиписувані не лише численні назви знайомих, але говорилося також про різні плани й надії Драгоманова, що були в смішній диспропорції до сил і здібностей адресатів та до тієї роботи, яку вони повинні були робити наразі. І так автор цих рядків (І. Франко) мав їхати по щось до Сигота, познайомитися там з гімназійною молоддю, відтам до Мукачева, а як би можна, то й до Ужгорода); остерегано його при тім, щоб їхав обережно, не мав при собі нічого такого, що могло б скомпрометувати, і щоб старався приєднувати молодіж. Ні перед тим, ні потім між Драгомановим і мною не було згадки про таку місію), до якої я, зрештою, тоді, необізнаний ані з політикою, ані з історією, ані з економією, молодий слухач класичної філології), був зовсім нездатний.

Почалися домашні ревізії, спершу у тих львівських русинів, які були згадані в листах Драгоманова, а далі на підставі знайдених у них хоч би найневинніших листів, нотаток або видобутих від них зізнань у всіх їх знайомих, де вони бували, в бюро, де служили. Це давало матеріал до нових пошукувань і арештів. Першими арештували Мандичевського, мене, Павлика, далі Леоніда Заклинського, Івана Белея. Побігли телеграми до Відня. Далі, по довершенні численних ревізій у “Січі” (найстаршому українському студентському товаристві у Відні, заснованому 1868 р.) та її членів.

Про Михайла Котурницького у львівському соціалістичному процесі 1878 р. пишуть по нинішній день. Справжнє прізвище Котурницького — Еразм Кобилянський. Він мав ще двох братів, Людвіка, слюсаря, й Казимира, робітника, обох у Варшаві. Усі три відзначилися в історії польського соціалістичного руху. Еразм був студент технологічного інституту в Петербурзі, звідки тамтешній соціалістичний гурток вислав його 1877 р. до Львова, щоб він налагодив зв’язки з польськими, українськими й російськими соціалістами за кордоном, а головно ж, щоб улагодив у Галичині догідний перевіз книжок, заборонених російською цензурою. Еразм Кобилянський був у Женеві й у Цюриху, увійшов у зносини з Михайлом Драгомановим і російськими соціалістами, привіз із собою до Львова значне число російських книжок і видань Драгоманова, що передав через нього лист до Павлика. Він приїхав до Львова за фальшивим паспортом як Михайло Котурницький, але зголосився в готелі під прізвищем Станіслава Барабаша, учня академії мистецтва у Відні. На думку Геккера, це для нього було безпечніше. Треба ж мати на увазі, що Барабаш був галичанин, австрійський громадянин. У Львові він не встиг відшукати Павлика й віддати йому лист Драгоманова, бо ж Павлик лежав саме хворий у шпиталі. Кобилянський зайнявся виконанням свого другого, далеко складнішого завдання. Правда, знайшлися пачкарі, що за гроші зобов’язалися переносити книги через кордон, одначе жадали давати їх їм малими пачками. Отже Кобилянський мав багато праці, а це тим більше, що закупив у Львові значне число польських книжок. Замкнувшись у готельній кімнаті, він розділяв книжки й укладав їх у пачки, які обшивав полотном. Готельний послугач підгледів, що робить Кобилянський, і доніс про це поліції. Вона впала до готелю, примусила Кобилянського відчинити двері, зробила в нього труси й арештувала його. Це діялося з початком червня 1877 р.

Палац Справедливості у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки

І, знайшовши лист Драгоманова до Павлика, негайно арештувала й Павлика. Знайдені в паперах Кобилянського, Лімановського й Павлика прізвища викликали дальші труси й арештування, а папери свіжих арештованих значно поширили число трусів.

На розправі Кобилянського засудили на три місяці суворої в’язниці й видалення як чужинця з меж Австрії. Засуджений як Михайло Котурницький і видалений з Австрії, Еразм Кобилянський повернувся незабаром до неї й під прізвищем Станіслава Кремера займався у Кракові перепаковуванням польської соціалістичної літератури до Польського Королівства. За кордон пересилали брошури через пачкарів, яких винаймав за допомогою пропінатора Грінберга з прикордонного села Зельонки. У Кракові арештували Кобилянського разом із іншими тамтешніми соціалістами, й він став одним із учасників краківського соціалістичного процесу, знову під назвою Котурницького, бо в Кракові швидко встановили, що Кремер — це той самий Котурницький, якого рік тому у Львові судили.

Між тридцятьма обвинуваченими краківського соціалістичного процесу Еразм Кобилянський виступив у акті обвинувачення як Михайло Котурницький. Котурницький (Кобилянський) признався в суді, що фальшиво записався Кремером, що, будучи видаленим з Австрії, приїхав до Галичини. У Кракові спроваджував книги на адресу Хаберського й перепаковував їх до Королівства. В час арештування поліція обійшлася з ним не по-людськи, бо відмовився назвати своє прізвище; його били і жмутами виривали йому волосся з голови та з бороди.

Краківський процес закінчився увільненням усіх обвинувачених. Судді присяжні підтвердили лише одноголосно питання щодо недозволеного повернення Котурницького (Кобилянського). Трибунал засудив його на місяць арешту й видалення з меж Австрії. Коли відсидів свою кару, його вивезли до Швейцарії. Одначе Кобилянський не перестав повертатися до Галичини під різними прізвищами, щоб перепаковувати соціалістичну літературу до Польщі; спійманий ще раз краківською поліцією, два роки по великому краківському процесі, його не впізнали, бо він відповідно перебрався. В кайданах його відвезли до Львова, але й тут поліція не впізнала в ньому двічі видаленого Котурницького, тому його пустили на волю. По роках він вийшов із руху й осів у Петербурзі як цілком уже спокійний урядовець.

Франко написав, що бачив Котурницького 1879 р. у Львові, тобто тоді, коли Кобилянський проживав у Кракові як Кремер. Твердження Франка про збірку українських віршів Котурницького (Кобилянського), виданих у Львові 1884 р. під вибраним іменем “Michałko” (властиво “Mychałko”) не відповідає дійсності. Це вірші одеського українофіла Михайла Грека-Слугоцького.