Що можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли країна згодом зможе відбудовуватися?
Сучасна війна Росії проти України є трагедією колосального масштабу, що, безсумнівно, спричиняє глибокі психологічні травми та неминуче матиме тривалі наслідки для тих, хто брав участь у бойових діях, та цивільного населення, не кажучи вже про біженців. «У своєму дослідженні я розглядаю, як організувати психологічну допомогу для українських ветеранів», – зауважує експерт Британського королівського медичного корпусу (RAMC) Мартін П. Діл. Деталі – у матеріалі, підготовленому автором для «Вокс Україна».
Більшість досліджень, присвячених ветеранам, які проводились переважно у США та Великій Британії, не є релевантними для російсько-української війни, яка є екзистенційним конфліктом та боротьбою за національну ідентичність. На відміну від американських та британських ветеранів, українські захисники повертаються до зруйнованої держави, яка все ще перебуває у стані екзистенційної боротьби за власне виживання, та до домівок, де їхні рідні та близькі також зазнали травм війни.
Понад мільйон чоловіків та жінок працездатного віку є ветеранами, і така значна кількість унеможливлює надання їм спеціального забезпечення, особливо зважаючи на величезний тягар психічних розладів, пов’язаних із травмами війни, що охопив населення загалом (World Economic Forum, 2022). Що ж можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли країна згодом зможе відбудовуватися? Фізичну інфраструктуру відновити відносно легко, проте зцілити поранені душі – значно складніше.
Профілактичні заходи слід розпочинати ще з військовослужбовців: як виявили американці під час Другої світової війни (див. Jones et al. (2010), Killgore et al. (2008)), за винятком осіб із чіткою історією психічних захворювань, проведення скринінгу новобранців для виявлення тих, хто потенційно може зазнати зриву, є неефективним. Однак було доведено, що зменшення рівня вживання алкоголю учасниками бойових дій або повна відмова від нього є дієвими способами зниження кількості нервових зривів під час служби. Командирів необхідно навчати розпізнавати проблеми психічного здоров’я у військовослужбовців. Адже, попри будь-які медичні рекомендації, саме їм врешті-решт доведеться вирішувати, чи солдат є «хворим» і потребує лікування (і, за потреби, евакуації з поля бою), чи «боягузом», що заслуговує на покарання.
Коли я проходив підготовку для майбутніх командирів британської армії, я витратив три дні на вивчення методів дисциплінування та покарання солдатів, але жодної інформації про їхнє психічне здоров’я я не отримав. Така підготовка не потребує значних часових витрат і легко могла б бути інтегрована в наявні програми для старших офіцерів, які вперше готуються обійняти командні посади. Вони повинні усвідомлювати, що залучення до бойових дій військовослужбовців із розладами психіки (чиї дії можуть виявитися гіршими за бездіяльність) може не тільки знизити загальну бойову ефективність підрозділу, але й створити адміністративний, медичний, а нерідко й юридичний тягар, що відволікає командира від виконання основних завдань.
Психічні розлади та випадки самогубств частіше трапляються серед молодих неодружених чоловіків-військовослужбовців, які до того ж найрідше звертаються за допомогою (Crawford et al., 2009). Стигматизація та небажання чоловіків визнавати наявність проблем із психічним здоров’ям досі залишаються поширеною перешкодою на шляху до лікування. Перетворення страждань та гніву на зловживання алкоголем, наркотиками, домашнє та сексуальне насильство є звичним явищем після повернення з бойових операцій, так само як і так звана «ризикована» поведінка (нерозсудливе водіння, азартні ігри, бійки, безладні статеві зв’язки тощо). Усе це, звісно, підживлюється надмірним споживанням алкоголю (Thomson et al., 2011).
Певні ознаки серйозної кризи у сфері психічного здоров’я серед ветеранів війни в Україні вже помітні. Дослідження Української фундації громадського здоров’я за 2020 рік показало, що психологічної підтримки потребували 57% ветеранів.
У 2021 році заступниця міністра у справах ветеранів Інна Драганчук повідомила, що з 2014 року 700 українських ветеранів скоїли самогубство, і визнала, що відстежувати колишніх військовослужбовців було складно, а кількість суїцидів . . . «може бути суттєво заниженою». Психологічний вплив війни виходить далеко за межі безпосередніх учасників. Так, багато ветеранів США та Великої Британії, включаючи старших учасників попередніх конфліктів, відзначили загострення симптомів, спостерігаючи за висвітленням бойових дій в Україні у медіа.
Після завершення війни психологічна допомога постраждалим ветеранам, ймовірно, буде досить обмеженою, враховуючи їхню велику кількість. Отже, потрібна скоординована робота з надання психологічної підтримки (особливо неурядовими та гуманітарними організаціями), щоб уникнути дублювання зусиль, а також сприяти рівному доступу до такої підтримки відповідно до потреб (хоча координація цих зусиль може становити певний виклик для державних органів). Наявних ресурсів замало, тому їх слід використовувати раціонально та ефективно. Наприклад, місцеві групи самодопомоги для ветеранів та їхніх родин, за умови координації та нагляду з боку фахівців із психічного здоров’я, є більш доцільним використанням ресурсів, аніж спроби забезпечити індивідуальну терапію для невеликої кількості людей. Практична підтримка (їжа, тепло, дах над головою, безпека та захист) є необхідною умовою для ефективності будь-якої психологічної допомоги.
Фахівці з психічного здоров’я відіграють важливу координуючу та наглядову роль, надають консультації з питань політики, здійснюють навчання та готові працювати з найскладнішими випадками. На національному рівні зусилля зі зменшення стигматизації та спрощення процесу звернення по допомогу слід поширювати за допомогою засобів масової інформації, аби охопити якомога ширшу аудиторію. Підвищення обізнаності та стимулювання відкритості й обговорення проблем психічного здоров’я забезпечують половину успіху та спонукають ветеранів звертатися за допомогою. Хоча медична освіта є очевидною платформою для цього, використання драматичних та художніх творів для висвітлення реальних ситуацій, а також залучення лідерів громадської думки, які ділитимуться власним досвідом подолання проблем психічного здоров’я, тим самим «легітимізуючи» страждання інших, є потенційно потужними інструментами впливу на поведінку багатьох людей. Політики (включно з президентом) та ключові лідери громадської думки в країні мають продемонструвати лідерство у цьому питанні. Вони є взірцями для наслідування, які можуть зробити значний внесок у зменшення стигматизації та заохочення відкритого діалогу про проблеми психічного здоров’я. Виробників кіно- та телевізійного контенту слід спонукати до відображення проблем психічного здоров’я, з якими стикаються ветерани, що повертаються, у фільмах, телефільмах та серіалах. Допомагати ветеранській спільноті можуть усі, а не лише лікарі та психологи.
Військовослужбовці та військовослужбовиці страждають від стресу та перевантаження значно більше, ніж від куль та вибухів. Розуміння цього може зробити будь-яке лікування чи психотерапевтичне втручання набагато дієвішим. В Україні є багато зруйнованих будівель, які потребують відбудови, але відновлення понівечених душ значної частини ветеранської спільноти буде завданням незмірно складнішим. Тому цивільні особи, політики та професіонали різних галузей мають намагатися зрозуміти виклики, з якими стикаються ті, хто ризикував власним життям, захищаючи та зберігаючи спосіб життя своїх співгромадян.
Література
Автори:
Мартін П. Діл, Британський королівський медичний корпус (RAMC)
«Вокс Україна»
«VoxUkraine» – аналітичний центр, що вивчає розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів
* Погляди автора можуть не збігатися з позицією агентства