Мільйон гривень одноразової винагороди мав стати способом відновити справедливість щодо молодих військовослужбовців, які вже служили до запровадження “Контракту 18–24”. Однак на практиці частина з них стикається з прогалинами в законодавстві, різним трактуванням норм у військових частинах та проблемами з оформленням виплати.
Коли держава запровадила ініціативу “Контракт 18–24”, мільйон гривень ($22,5 тис.) одноразової виплати передусім сприймався як фінансовий стимул для молодих людей, які вирішили долучитися до війська. Водночас урядова постанова передбачила винагороду не лише для тих, хто укладає нові контракти. Право на неї отримала й частина військовослужбовців віком до 25 років, які вже проходили службу під час воєнного стану.
Логіка такого рішення була зрозумілою. Держава намагалася поширити винагороду і на молодих військових, які вже ризикували життям на фронті до появи нового механізму. Однак на практиці система виявилася нерівною. Одні військовослужбовці не можуть отримати гроші через прогалини самої постанови, інші стикаються з неправильним її трактуванням у військових частинах. У певній кількості випадків остаточно вирішувати питання доводиться вже в суді.
Мільйон передбачений не лише для нових контрактників
Постанова Кабінету Міністрів, яка запровадила механізм виплати, поширюється не тільки на людей, які укладають спеціальний контракт для проходження служби у віці 18–24 років.
Як пояснює юрист правозахисного центру для військовослужбовців “Принцип” Андрій Тетюрко, окремо передбачена одноразова грошова винагорода для частини військовослужбовців, які вже проходили службу під час воєнного стану.
“Під цю виплату у нас потрапляють не тільки ті, хто відповідно укладав контракт за цією спеціальною формою, але й ті, хто на той момент, станом на 13 лютого 2025 року, вже проходили військову службу під час дії воєнного стану. Це такий момент для відновлення хоча б якоїсь відносно справедливості”, – говорить юрист.
Йдеться про військовослужбовців, які вступили на службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу на посадах рядового, сержантського або старшинського складу та безпосередньо брали участь у бойових діях не менш як шість місяців.
Якщо станом на 13 лютого 2025 року військовий мав менший термін безпосередньої участі в бойових діях, винагорода нараховується пропорційно. Для окремих категорій — зокрема військовослужбовців, які були поранені під час захисту України або звільнені з полону, — передбачені особливі умови.
Водночас право на виплату обмежується низкою критеріїв. Зокрема, його можуть втратити військові, які до 13 лютого 2025 року мали кримінальну відповідальність, два або більше адміністративних правопорушення за військові правопорушення чи непогашені дисциплінарні стягнення.
Однак навіть відповідність цим критеріям не гарантує, що військовий без проблем отримає гроші.
Законодавчі прогалини: хто може “випасти” з механізму
Попри те, що урядова постанова визначає категорії отримувачів, на практиці виникають питання щодо тих військових та силовиків, чий статус не відповідає формальним умовам програми.
Один із таких прикладів — захисники-поліцейські. Вони не є військовослужбовцями, а тому формально не підпадають під механізм виплати, навіть якщо беруть безпосередню участь у бойових діях.
Схожі проблеми, за словами Андрія Тетюрка, виникали і щодо військовослужбовців інших формувань. “Ми не є учасниками цього експериментального проєкту, тому не можемо виплатити вам мільйон”, – саме так, за словами юриста, пояснювали відмову військовослужбовцям ГУР МО.
Таким чином, частина проблем виникає не лише через безпосередній зміст постанови, а й через її трактування на рівні військових частин. Водночас судова практика у таких справах наразі не є повністю однорідною.
Коли військовому доводиться самому збирати документи
Окреме питання — процедура оформлення виплати. За словами Тетюрка, на практиці військові частини іноді перекладають на самих військовослужбовців збір документів, необхідних для підтвердження права на винагороду.
“Військова частина передає такий обов’язок збору всіх документів на самого військовослужбовця, хоча у нас не передбачено процедури подання рапорту зі збором документів і поданням їх разом з рапортом до військової частини. Всім цим повинна була б займатися сама військова частина”, – пояснює юрист.
Проблема в тому, що частину необхідної інформації військовослужбовець не може отримати самостійно через обмежений доступ до документів. У результаті виникає ситуація, коли людина формально має право на виплату, але для її оформлення повинна самостійно збирати документи, доступ до яких фактично має військова частина.
Ще одна проблема стосується військовослужбовців, які відповідали вимогам для отримання винагороди, але звільнилися після 13 лютого. Якщо під час служби виплату їм не здійснили, після звільнення військова частина може відмовити вже з формальної причини — людина більше не є військовослужбовцем.
“Є випадки, коли військовослужбовці відповідали всім вимогам, але були звільнені після 13 лютого. Їм не виплачували під час служби, а після звільнення військова частина відмовляла, посилаючись на те, що вони вже звільнені”, – розповідає Тетюрко.
Судова практика: формальні обмеження не завжди працюють
У низці справ суди стають на бік військовослужбовців, якщо ті відповідали встановленим вимогам, але не отримали виплату через обставини, які від них не залежали.
За словами Тетюрка, суди у таких випадках можуть ширше трактувати положення урядової постанови.
“Суди в таких випадках здебільшого стають на бік військовослужбовців. Вони ширше трактують цю постанову і визнають такі відмови дискримінаційними, якщо затримка або невчинення необхідних дій не залежали від самого військовослужбовця”, – пояснює Тетюрко.
Є й справи щодо військовослужбовців, які були звільнені після набуття чинності постановою. Якщо людина мала право на виплату під час проходження служби, але не отримала її через бездіяльність військової частини, саме звільнення не завжди стає достатньою підставою для відмови.
Отже, проблема з виплатою в 1 млн грн полягає не лише у самому праві на гроші. Для частини військовослужбовців перешкодою стають формальні трактування статусу, недостатньо врегульована процедура збору документів, звільнення до моменту фактичної виплати або необхідність доводити своє право через суд. У результаті механізм, який мав стати способом відновлення справедливості для тих, хто вже служив, у деяких випадках перетворюється на окрему юридичну процедуру.
Що робити військовому у разі порушення його права на виплату
Якщо військовослужбовець відповідає умовам для виплати, але її не нараховують, варто подати рапорт і вимагати письмову відповідь від військової частини. Важливо зберігати копії рапортів, відповідей та документів, що підтверджують службу й участь у бойових діях.
Якщо частина безпідставно відмовляє або не вчиняє необхідних дій, військовослужбовець може звернутися по юридичну допомогу та оскаржити рішення чи бездіяльність у суді. Особливо це актуально, якщо право на виплату було, але її не здійснили з причин, які від самого військового не залежали.