Риса крайньої бідності на рівні 3 долари на людину на день залишається важливим глобальним орієнтиром, попри значне скорочення кількості бідних за останні десятиліття, вважають економісти Світового банку.
Що говорить Світовий банк
Відмова від цього показника або його заміна значно вищим порогом може відвернути увагу та обмежені ресурси від людей, які перебувають у найтяжчому становищі, йдеться у матеріалі організації.
Світовий банк відстежує крайню бідність з 1990 року. Нинішня характеристика 3 долари розрахована в цінах 2021 року. Для сім’ї з шести осіб — це типовий розмір домогосподарства, яке живе в крайній бідності — в цінах 2026 року вона відповідає витратам 675 доларів на місяць, або 8,1 тисячі доларів на рік.
Як наголошують в організації, за останні десятиліття світу вдалося досягти суттєвого прогресу: частка населення, що живе в умовах крайньої бідності, скоротилася з 43% у 1990 році до 10% сьогодні. У Китаї, Індії, Індонезії та Бразилії, де цей показник раніше виражався двозначними числами, зараз він не перевищує 4%, а більш ніж у 100 країнах опустився нижче 1%. Цей успіх, пишуть економісти, породив дискусію про те, чи не настав час відмовитися від риси крайньої бідності або доповнити її порогами, що перевищують 3 долари удесятеро або вп’ятнадцятеро.
Автори матеріалу наводять три аргументи на користь збереження нинішнього орієнтиру.
За межею, як і раніше, залишаються 826 млн осіб
Низький поріг не означає, що завдання щодо ліквідації крайньої бідності близьке до вирішення, зазначають у Світовому банку. Зараз за цією межею живе близько 826 млн осіб — більше, ніж населення Євросоюзу та США разом узятих. У десятках країн рівень бідності перевищує 40%.
«Якщо ці країни розвиватимуться тими ж темпами, які спостерігалися у світі в минулому, їм потрібно не менше трьох поколінь, щоб знизити рівень бідності до 3%. На жаль, зараз найбідніші країни розвиваються значно повільніше за історичні темпи. Якщо ця тенденція збережеться, кількість людей, які живуть в умовах крайньої бідності, найближчим десятиліттям може збільшитися», — зазначають автори.
Низький поріг утримує увагу на найбідніших
Підвищення глобальної риси бідності змінить як статистику, так і коло країн, що у центрі уваги. При порозі 30 доларів на день воно зміститься до Словаччини та Угорщини, де велика частка населення з доходами трохи нижче цього рівня, а за 45 доларів — до Чехії та Польщі.
«Усі форми поневірянь заслуговують на увагу. Однак ми живемо у світі, де країни з низьким рівнем доходу отримують у засобах масової інформації лише соту частину тієї уваги, яка приділяється державам з високим рівнем доходу, і десяту частину уваги, яку отримують країни з рівнем доходу вище середнього, — йдеться у матеріалі. — У той же час більшість мешканців країн із середнім рівнем доходу поступово піднімаються сходами добробуту, тоді як становище найбідніших людей практично не покращується і вони все сильніше відстають від інших».
Доходи найбідніших 10% населення світу, за даними організації, за останнє десятиліття зростали лише на 0,1% на рік, тоді як доходи людей у середині глобального розподілу — на 2%.
Автори також вказують на скорочення ресурсів: обсяг офіційної допомоги для розвитку за останні два роки впав приблизно на 30%. Навіть якщо направити її цілком на ефективні грошові виплати людям, які живуть у бідності, коштів вистачить лише на третину суми, необхідної для її ліквідації. В умовах такого дефіциту риса 3 долари допомагає зосередити допомогу на тих, хто найбільше потребує, пишуть економісти.
Поріг заснований на підході найбідніших країн
Рису крайньої бідності не встановлено довільно: Світовий банк розраховує її на основі національних порогів бідності у найбідніших державах. Як правило, вони відображають вартість задоволення базових потреб, насамперед у харчуванні та житлі, зазначено у матеріалі.
Значне підвищення чи зниження глобального порога відірвало б його від умов життя в цих країнах і від того, як вони самі визначають бідність, вважають економісти. «Значне підвищення чи зниження глобальної риси бідності відірвало б її від місцевих реалій цих країн і проігнорувало б, як вони самі визначають бідність. Тим із нас, кому пощастило ніколи не стикатися з важкими формами бідності, було б глибоко некомфортно відмовлятися від визначень, якими користуються самі суспільства, які переживають такі поневіряння», — зазначають вони.
