П’ять книжок, що показують сучасну Україну з різних боків: через історію, війну, пам’ять, повернення додому та авантюрну загадку
Перед вами добірка з п’яти нових книг, які пропонують поглянути на сучасну Україну крізь призму минулого, війни, особистих історій повернення та навіть загадкових пригод, що охоплюють століття. Ці твори не дають готових відповідей, але розкривають, як особисте переплітається з історичним, а минуле виявляється значно ближчим, ніж здається.
Ліна Костенко. Вітер з Марса. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2026
Повернення Ліни Костенко з новою книжкою — це завжди літературна подія. “Вітер з Марса” приваблює не лише голосом однієї з найвизначніших українських поетес, а й збіркою нових та раніше неопублікованих віршів, написаних протягом десятиліть Незалежності. Окремі розділи, як-от “Коротко — як діагноз” та поезії воєнного часу, показують різні часові зрізи — від початку 1990-х до сьогодення. Це можливість побачити, як авторка перевіряє себе крізь плин часу. Її характерний афористичний погляд стає ще гострішим, коли йдеться про сучасність, але ніжність до людини залишається незмінною. Вірш “Вже розцвіли і крокуси й морельки. / Якась пташина косить під солов’я. / Нерви. Сіли, як батарейки. / Може, я хочу здатись?” натякає на внутрішню боротьбу, але останній рядок “Але то вже не я” розкриває силу духу. “Вітер з Марса” — це поетичний зріз українського часу, де особисте й історичне міняються місцями, а вірш стає способом діагностувати епоху.
Євгенія Кужавська. Боги мого краю дуже люблять кров. — Х.: Vivat, 2026
Київ 1917 року у романі Євгенії Кужавської оживає як місце бурхливих подій. Головна героїня, сімнадцятирічна дівчина, вступає до нововідкритої Другої української гімназії, де захоплюється літературою, відвідує спіритичні сеанси, а паралельно відбуваються загадкові викрадення картин та вбивства. Все це на тлі наближення революційних подій. Авторка майстерно поєднує історичну прозу, детектив, містику та елементи “dark academia”. Київ у книзі населений реальними людьми й деталями епохи, що робить вигаданих персонажів переконливими. У тексті відчувається невідворотність майбутнього: “Протистояння дійде до їхнього міста. І це лише питання часу“. Водночас, опис подій вражає деталями: “Утретє лев роззявив закривавлену пащу. Рона дивилася, як тоненька цівка текла скам’янілим підборіддям… Красива смерть, варта світлин і картин. От тільки навряд поліція дозволить писати з натури на місці злочину“. Роман, за словами авторки, є трилером, що “несе світло”, адже за містикою та злочинами ховається історія молодих людей, які дорослішають разом із країною.
Михайло Чорнопиский. Століття таємниць. — Тернопіль: Богдан, 2026
“Століття таємниць” Михайла Чорнопиского розпочинається з несподіваної знахідки — загубленого телефону у вагоні потяга. Знайдені повідомлення стають ключем до минулого України, пов’язаного з Петлюрою, спецслужбами та невирішеними таємницями. Сучасний журналіст опиняється в епіцентрі подій, що відбувалися задовго до його народження. Роман майстерно переходить від сучасного трилера до історичного детективу, показуючи, як минуле продовжує впливати на сьогодення. Історія оживає через сліди, документи та секрети, які змушують героїв розплутувати давні інтриги. Українська історія стає детективною загадкою, а журналіст, за своєю природою шукач правди, стає ідеальним провідником у цьому світі. Книга досліджує пам’ять, яка може чекати на розкриття десятиліттями, і показує, що навіть випадкова знахідка може виявитися небезпечнішою за архівні документи.
Марина Кумеда. Хроніки повернення. — К.: Темпора, 2026
“Хроніки повернення” Марини Кумеди досліджують поняття дому та процесу повернення. Авторський щоденник, натхненний спогадами про дитинство в радянській Україні та виклики еміграції, розкриває, як змінюється не лише середовище, а й сама людина. “Цей текст, — зазначає авторка, — художній щоденник, натхненний дитячими спогадами… до нового світу, який не завжди був таким, як в уяві, омріяної багатьма еміграції та її викликів, винаходу себе і повернення до джерел. Через моменти родинного життя… можна уявити життя багатьох українців — і не тільки“. Повернення тут — це не фінал, а продовження подорожі. Те, що колись здавалося знайомим, доводиться бачити заново, крізь призму нового досвіду та подій, що відбулися з країною. “Хроніки” фіксують послідовність змін, що формують нове життя, і ставлять важливе питання: чи означає фізичне повернення вже й внутрішнє?
Ілля Макаренко. Кульбабове місто. — Чернівці.: Видавництво 21, 2026
Дія роману Іллі Макаренка “Кульбабове місто” розгортається у довоєнному шахтарському містечку на Донбасі, де життя плине розмірено, здавалося б, байдуже до великої історії. Підліткові реалії — школа, перше кохання, дружні стосунки — складають основу оповіді. Діалоги, як-от розмова про Донецьк, передають атмосферу: “— Шо, як Донецьк? — запитав я Гирю. — Та як… Здоровий, сука. Не поймеш де, шо, куди… Дома краще. … Шахтар з Манчестером. Ліга чемпіонів, дядь. Хоч, тобі квиток запитаю? Сходим на матч, переночуєш у мене в гуртожитку, ранком додому. — А команда твоя не вижене? — Добазарюсь з пацанами, проведу.” Проте, з приходом війни, місто втрачає свою “нічийність”. Головний герой дорослішає разом зі своїм містом, і автор майстерно показує війну не через політичні гасла, а через момент усвідомлення власної ідентичності: “за що ти готовий боротися“. Назва “Кульбабове місто” символізує стійкість і здатність проростати там, де, здавалося б, життя неможливе. Місто стає простором, де людина вперше розуміє цінність свого вибору, і ця історія виходить за межі Донбасу, показуючи момент, коли звичайне життя закінчується, а можливість залишатися осторонь зникає.
