Про стосунки свекрухи та невістки можна написати трактати. Часто вони складаються непросто, а нерідко взагалі не складаються. Проте є й такі родини, де свекруха стає для невістки практично другою мамою.
Про філософію стосунків свекрухи та невістки розмірковує у своїй роботі відома українська скульпторка Ольга Рапай. Композицію «Свекруха та Невістка» цікаво розглядати у деталях. Ця сценка у порцеляні знайома багатьом, хто побував у статусі невістки та свекрухи, або споглядав їхні стосунки у родині.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про роботу, яка нікого не залишить байдужим.
«Це не просто декоративні фігурки, а долі, характери»
— У творчому доробку відомої української скульпторки Ольги Рапай численні жанрові композиції, фантазійні образи, камерна керамічна пластика, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Її образи сповнені гумору та лагідності, і саме це робить їх живими, близькими, щемкими. Це не просто декоративні фігурки, а долі, характери. Є сюжети, які не старіють. Вони живуть довше за моду, бо розповідають про вічне — людські почуття. Саме такою є робота Ольги Рапай «Свекруха та Невістка».
— Дуже колоритно!
— Ці дві постаті ніби народилися з української пісні чи прислів’я. Вони мовчать, але між ними вже існує ціла історія із прихованими усмішками, жіночою гордістю, мудрістю й легким суперництвом. Свекруха стоїть непорушно, зі схрещеними руками, немов берегиня усталеного порядку. Невістка ж, тримаючи люстерко, ніби дивиться не лише на себе, а й у майбутнє, де молодість прагне знайти власне місце поруч із традицією.
«Чим рідше твір мистецтва зустрічається в музейних та приватних зібраннях, на виставках і антикварному ринку, тим вищий його раритетний статус»
— Невістка дивиться у люстерко, а свекруха склала руки в очікуванні: мовляв, коли нарешті молода дружина її сина візьметься до роботи…
— Так. Зверніть увагу, що свекруха ще й сама досить молода. Але це жінка вже з досвідом сімейного життя, її руки натруджені: вони місять тісто на хліб, створюють затишок в оселі… А ось «Свекруха та Невістка» у розпису мисткині Ганни Калуги. Свекруха, мов застигла пам’ять про усталений порядок. Її постать нагадує давню селянську скульптуру: округла, монументальна, міцно вкорінена в землю. Складені руки не стільки виражають суворість, скільки досвід людини, яка звикла берегти дім, тримати на своїх плечах його лад і традиції. Її обличчя стримане, навіть трохи сумне, ніби в ньому живе розуміння того, що час завжди віддає перевагу молодшим. Поруч невістка. Вона легша, рухливіша, її силует ніби прагне розкритися назустріч світу. Руки впевнено спираються в боки, погляд прямий, у ньому читається не виклик, а молодість, яка ще не знає компромісів. У її постаті є свіже повітря нового покоління, яке приходить не руйнувати, а жити по-своєму.
— Ця робота раритетна?
— Так, безперечно. Такі порцелянові композиції сьогодні трапляються дуже рідко, особливо у доброму стані й з автентичним розписом. Більшість із них випускалася порівняно невеликими тиражами, а за десятиліття значна частина була втрачена або пошкоджена. Тому нині це вже колекційний предмет і своєрідний документ своєї епохи. Чим рідше твір мистецтва зустрічається в музейних та приватних зібраннях, на виставках і антикварному ринку, тим вищий його раритетний статус.
«Вінтажна українська порцелянова пластика дуже цікаво виглядає в сучасному інтер’єрі — на світлій полиці, консолі, у невеликій вітрині…»
— Як такі роботи доречно вписувати в сучасний інтер’єр?
— Я б не намагалася відтворювати навколо них інтер’єр 1950-1960-х років. Навпаки, вінтажна українська порцелянова пластика дуже цікаво виглядає в сучасному просторі — на світлій полиці, консолі, у невеликій вітрині, на тлі дерева, каменю або однотонної стіни. Найкраще дати такій скульптурі трохи «повітря», не оточувати її великою кількістю дрібних речей. Тоді вона перестає сприйматися як стара статуетка з бабусиної шафи й відкривається як самостійний твір декоративного мистецтва. Особливо цікаво виглядають невеликі тематичні групи з двох-трьох робіт, об’єднаних одним сюжетом.
— Чи були у творчому доробку українських митців композиції про зятя та тестя або тещу?
— Наскільки мені відомо, окремих порцелянових композицій, присвячених саме стосункам зятя й тещі або тестя, не існувало. І це цікаво, адже у фольклорі, піснях, анекдотах ця тема надзвичайно популярна. Фарфористи ж частіше зверталися до образів матері й дитини, бабусі й онуків, закоханих, подружжя, братів і сестер, тобто до більш ліричного образу родини.
— Чому тема родини так часто звучить в українському фарфорі?
— Тому що українська порцеляна значною мірою була мистецтвом для дому і про дім. Ці речі не існували лише у виставковому просторі, вони приходили в оселі, стояли на етажерках і в сервантах, супроводжували щоденне життя кількох поколінь. Образ матері з дитиною, бабусі, дітей, закоханих чи молодої родини був зрозумілий без пояснень. Але українські художники часто йшли далі побутового сюжету. Через маленьку порцелянову сцену вони говорили про ніжність, турботу, продовження роду, пам’ять і зв’язок поколінь.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про сети для галушок, які є доволі унікальним явищем в українському фарфорі.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото у заголовку: Ольга Рапай. «Свекруха та Невістка» (варіант із люстерком). Київський експериментальний кераміко-художній завод. Порцеляна, надглазурний розпис. Архів Спілки художників України. Кінець 1950-х років.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
