«На городі бузина, а в Києві дядько», – приблизно так можна охарактеризувати трансфер Родріго Ернандеса (Родрі) з «Манчестер Сіті» до «Барселони».
У жодному разі не збираюся ставити під сумнів профільні характеристики цього гравця, якого наставник каталонської команди Гансі Флік назвав «найкращим опорником світу».
У цих словах досвідченого німецького фахівця, якщо й є бажання похвалити новачка команди, то такого бажання насправді зовсім небагато. Родрі на Мундіалі-2026 був «становим хребтом» команди, яка виграла золоті медалі. Він виконав найбільше передач – не лише у збірній Іспанії, а й загалом. І при цьому 93 відсотки цих передач були успішними, тобто точними.
Це божевільна, фантастична статистика, яка зайвий раз підтверджує найвищий рівень, а може й взагалі унікальність 30-річного капітана «червоної фурії» та, ймовірно, майбутнього капітана «Барселони».
Але в цьому випадку, на моє стійке переконання, склалася парадоксальна ситуація, коли перехід зіркового гравця до зіркової команди може не посилити її, а навпаки – послабити. Або взагалі розвалити.
Зараз спробую пояснити цю, навіть для мене, «крамольну» думку.
Почну з того, що у нинішнє трансферне вікно «Барселона» для Родрі не була варіантом номер один. Не була пріоритетом, не була мрією всього життя. Тому що, за його ж словами, мрією його життя був «Реал».
І в цьому немає нічого поганого чи дивного. Більше того, в цьому повно логіки і здорового глузду, адже Родріго родом зі столиці Іспанії. Але так склалася його кар’єра, що за «Мадрид» він не зіграв жодного поєдинку. Натомість захищав кольори іншого мадридського клубу – «Атлетіко», звідки й перекочував на довгі та щасливі сім сезонів на «Етіхад».
Так ось, ще навесні цього року Родрі заявив, що мріє продовжити свою кар’єру в «Реалі». І, мовляв, якщо «вершкові» його покличуть, то він в жодному разі не буде заперечувати, бо «в «Реал» звуть лише раз».
Ці слова, точніше, загравання Родрі з «Реалом», у «Ман Сіті» сприйняли досить холодно. Проте «містяни» вже нічого не могли вдіяти зі своїм провідним півзахисником, у якого залишався лише рік за контрактом, і який однозначно дав зрозуміти, що продовжувати угоду не збирається.
Я більш ніж впевнений, що якби на посаді наставника «Мадрида» залишався Арбелоа, Родрі в підсумку опинився б на «Сантьяго Бернабеу». Однак новий-старий керманич «вершкових» Моурінью не особливо наполягав на цьому переході.
А якщо бути точним, то «Особливий» не виявив при цьому й долі того інтересу, який він проявив при оформленні трансферів Кукурельї, Діоманде чи Сілви, коли особисто «обривав дроти» цим футболістам.
Та й сам мадридський суперклуб якось мляво вів переговори із «Сіті». Озвучена «мадридистами» сума трансферу – ті ж 60 мільйонів євро, що згодом запропонувала і «Барселона» (плюс бонуси), нібито влаштувала «Сіті», але не влаштувала самого винуватця урочистості. Він захотів більшого ажіотажу, пієтету та бажання з боку покупця.
А цього не було. І Родрі охолов до команди «своєї мрії». І переключився на іншу команду своєї мрії, бо «Барса» була тут як тут, і дуже оперативно, що для нинішньої «Барси» – дивина, запропонувала практично ті ж гроші, що й «Мадрид», але, найголовніше, запропонувала для самого Родрі розпростерті обійми та килимову доріжку.
У підсумку вийшло так: Родрі не дуже й хотів у «Барсу», вважаючи її запасним варіантом, але опинився саме на «Камп Ноу».
Хоча, якщо міркувати поняттями здорового глузду, то саме на «Сантьяго Бернабеу» цей футболіст був би органічнішим, доцільнішим. А все тому, що після відходу Крооса «Мадрид» так і не знайшов рівноцінної заміни німецькому півзахиснику в центрі поля.
Проте, Моурінью і компанія вирішили не лізти зі шкіри геть, щоб отримати готову заміну для чарівника Тоні.
І ось тепер – про озвучений вище парадокс. На мій погляд, місце опорника в «Барсі» – не таке проблемне, як в «Реалі». Точніше, воно аж ніяк не проблемне. А ще точніше – це місце одне з найсильніших, одне з найукомплектованіших.
«Барса» не так вже й довго шукала «наступника» для Бускетса, якого «кулес» по праву вважають найкращим «хвилерізом» в історії каталонського гранда. Ла Масія була і залишається щедрою на таланти, тож відхід на пенсію «дона Серхіо» не став таким болючим, адже в першій команді розцвіли й Педрі, і Гаві.
Ці двоє – гравці особливого таланту, плюс до всього – молоді. А ще на цій аж ніяк не вакантній позиції в «Барселоні» можуть зіграти і Берналь, і Гарсія, і Ольмо, і Фермін, і навіть Крістенсен, не кажучи вже про де Йонга, який хоч і травмований, але в другій половині сезону буде в строю.
І ось у цю, об’єктивно перевантажену справді класними виконавцями ігрову частину барселонського поля, впроваджують ще одного дуже крутого гравця, який, до всього іншого, має яскраві лідерські навички й не менш крутий для нинішньої «Барси» цінник.
Зрозуміло, що Флік тепер буде змушений у будь-якому разі ставити Родрі в основу. А новий «найкращий опорник світу» з Педрі не дуже й «суміщався» у збірній Іспанії. Більше того, Де ла Фуенте на фінішному відрізку Мундіалю відправив барселонця в запас.
І що, Флік теж посадить «майбутнє клубу» на банку? І в цьому випадку йдеться не тільки про Педрі. Це взагалі може перетворитися для вибудованого з такими складнощами командного порядку на принцип доміно, коли найменша кадрова помилка може спричинити справжнє цунамі.
Однак навіть усю цю кричущу несправедливість можна було засунути на другий план, якби «більше, ніж клуб» поряд із купівлею Родрі придбав і тих, кого оголосив пріоритетною метою напередодні нинішнього сезону: центральний і лівий захисник і, природно, нападник.
Але що ми бачимо насправді? Ферран пішов у «ПСЖ», Левандовськи поїхав за океан, Араухо орендований «Ліверпулем».
Натомість у «Барсу» за шалені гроші прийшли гравці півзахисту – Гордон та Родрі…