І сьогоднішній матч проти «Карабаха» – чудова нагода для Матвія голосно заявити про себе
Минулий сезон в українській Прем’єр-лізі був вкрай неоднозначним для «Динамо». З одного боку, кияни фінішували на рекордно низькому, як для себе у вітчизняному чемпіонаті, четвертому місці, але з іншого… З іншого, саме футболіст «Динамо» здобув титул найкращого бомбардира першості. Ним виявився молодий вихованець академії «біло-синіх» Матвій Пономаренко, чия зірка несподівано для багатьох зійшла у другій половині сезону і без зусиль якого підсумкові показники київської команди у турнірній таблиці, мабуть, виявилися б ще гіршими.
У літнє міжсезоння до персони Пономаренка була прикута велика увага як з боку українських, так і з боку європейських ЗМІ. До певного моменту було незрозуміло, як Матвій дивиться на своє майбутнє у київському клубі, і чи не замислюється він над відходом із «Динамо» вже зараз. Але 23 липня «біло-сині» офіційно відрапортували про підписання з Пономаренком нового довгострокового контракту, за умовами якого центрфорвард повинен буде провести у столиці України щонайменше п’ять найближчих років.
Ця новина в принципі поклала край чуткам щодо потенційного відходу Пономаренка з «Динамо» влітку 2026-го. А такі з’являлися у стрічці новин практично щодня. Багато в чому завдяки старанній та активній роботі наших турецьких колег.
Загалом цього літа інтерес до Пономаренка приписували багатьом клубам із різних країн та чемпіонатів. У пресі з’являлися «Брентфорд», дортмундська «Боруссія», «Порту», «Мілан», «РБ Лейпциг», «Аякс», «Страсбург», але найбільш явним та очевидним кандидатом на підписання Матвія називався все ж таки «Галатасарай». Причому турецький гранд, відверто кажучи, мав і має усі можливості для здійснення угоди такого рівня. Фінансово стамбульські «леви» здатні «потягнути» не тільки запити керівництва «Динамо», а й забезпечити відмінні умови за контрактом для самого Пономаренка. Але до цієї угоди справа так і не дійшла, а Матвій вирішив оформити із «Динамо» нову угоду. Навряд чи заради того, аби їхати з Києва вже цього літа, а тому тему навколо від’їзду Пономаренка з «Динамо» варто поставити на паузу щонайменше до зими.
На тлі чуток про інтерес до Пономаренка з боку «Галатасарая» не залишала думка про те, що це все ж таки не та опція, заради якої Матвієві варто було б чинити тиск на босів «біло-синіх». І справа зовсім не в рівні стамбульських «левів» чи турецької Суперліги (вона наразі сильніша за вітчизняну Прем’єр-лігу, що вже там приховувати), адже якщо умовному Віктору Осімхену виявилося не соромно їхати туди грати, то що вже там казати про молодого українського форварда «Динамо». Швидше, тут йдеться саме про можливості. Той-таки Осімхен перебрався до «Галатасарая» вже після того, як спробував власні сили у топових європейських лігах – німецькій Бундеслізі (у складі «Вольфсбурга»), французькій Лізі 1 (у складі «Лілля») та італійській Серії А (у складі «Наполі»). Туреччина стала для Віктора можливістю, швидше, перезавантажити кар’єру, аніж почати вибудовувати її з самого початку. В Пономаренка ж ситуація інша, адже їхати у 20 років до Стамбула – це не про амбіції, а про гроші, можливість залишити охоплену війною Україну тощо, але точно не про стрімке кар’єрне зростання.
І Пономаренко, треба віддати йому належне, до Туреччини все ж таки не поїхав. Щоправда, залишився у «Динамо» Матвій, можливо, певною мірою вимушено. Так як реального інтересу від клубів із топових європейських ліг, які б надсилали пропозиції та намагалися б вмовити Ігоря Суркіса погодитися на трансфер своєї «зірочки», так і не було. А якщо так, то новий контракт із «Динамо» виглядав ледь не ідеальним рішенням для обох сторін угоди – як Пономаренка, так і столичного гранда.
Тепер Пономаренко ставить собі завдання на новий сезон. У командному плані все більш-менш зрозуміло – «Динамо» намагатиметься у рік свого століття повернути чемпіонський титул і знову забрати Кубок України, а ось в індивідуальному аспекті… Пономаренко вже ставав найкращим бомбардиром УПЛ, і не те, щоб ця висота перестала бути для нього цікавою, але… Все ж таки потрібно, за наявності можливостей, завжди прагнути більшого. І Матвій знайшов для себе новий орієнтир – заявив, що хоче спробувати побити рекорд Генріха Мхітаряна.
В УПЛ-2012/13 Мхітарян, який виступав за «Шахтар», наколотив у ворота суперників донеччан 25 м’ячів, що й досі є найвищим показником результативності для футболістів-голеадорів у нашій Прем’єр-лізі. Пономаренко в сезоні-2025/26 забив начебто всього-лишень 13 м’ячів, але зробив це Матвій у 15 іграх. Тому його перспективи в тому аспекті, щоб перевершити рекорд Мхітаряна, виглядають достатньо реальними. Пономаренко – це справжня гольова машина, зупиняти яку в УПЛ поки що навчилися вкрай небагато хто з числа суперників «Динамо»…
Інше питання, що Пономаренко, як здається, все ж ставить перед собою зовсім не ті орієнтири. Це майже вже 37-річний Андрій Ярмоленко може дозволити собі грати доти, доки не поб’є ще один «вічний рекорд» в УПЛ – Максима Шацьких за загальною кількістю голів, забитих у розіграшах чемпіонату. Ветеран довів усім, в тому числі й собі самому, що є легендарною особистістю за мірками, як мінімум, нашого футболу, і йому буде приємно піти на футбольну пенсію із ще одним знаковим досягненням в активі.
Для 20-річного Пономаренка головним орієнтиром має ставати не УПЛ із її рекордами, досягненнями та іншою метушнею. Матвій просто зобов’язаний ставити амбітні цілі та завдання перед собою, так само як і тягнути до цього всю команду, саме у єврокубках. Так сталося, що наразі «Динамо» може претендувати лише на участь в основному раунді Ліги конференцій. Але й це непоганий майданчик, аби показати європейським гінцям із топ-5 ліг, що ти по-справжньому чогось вартий і за тебе треба поборотися.
Ні для кого не секрет, що «Шахтарю» вдається дорого продавати деяких своїх лідерів до Європи тільки через яскраві спалахи команди та її окремих виконавців у єврокубках. Причому не лише в Лізі чемпіонів чи Лізі Європи. Минулого сезону «гірники», нагадаємо, також виступали всього-лишень у Лізі конференцій, де дісталися півфіналу. І там, у матчах Ліги конференцій, у лавах «помаранчево-чорних» яскраво проявили себе одразу кілька футболістів. Один з них – центрфорвард Кауан Еліас – вже опинився на радарах у «Манчестер Юнайтед» та «Арсенала», причому інтерес цих клубів до бразильця, за наявними інсайдерськими даними, дуже серйозний.
Повідомлялося, що скаути «Арсенала» та «Манчестер Юнайтед» навіть побували в Україні – на матчі «гірників» проти «Кудрівки» у першому турі УПЛ-2026/27. Їхньою метою було подивитися на Кауана Еліаса, який у тому поєдинку оформив хет-трик. Але остання обставина навряд чи сильно вплинула на оцінки селекціонерів англійських грандів. Навіть якби Кауан забив п’ять чи більше м’ячів, все одно його оцінювали б, перш за все, за ефективністю у єврокубках. А в Лізі конференцій-2025/26 Еліас відзначився 5 результативними діями (2 голи та 3 асисти) у 10 поєдинках, показавши себе не тільки непоганим бомбардиром, а й нападником, здатним відтягувати гравців суперника, звільняти зони для партнерів та підігрувати їм у фінальній стадії атак.
Безумовно, якби Еліас у ЛК-2025/26 наколотив ще й пристойну кількість м’ячів, то цього літа за ним би не їздили скаути в Україну, а приходили б конкретні офери у офіс «Шахтаря». І саме на це треба зараз рівнятися Матвієві Пономаренку.
Рівень УПЛ наразі й близько не можна порівнювати із тим, що ми мали у 2012/2013 роках, коли свої рекорди в лізі ставив Мхітарян. І навіть 24 голи у 30 матчах нинішнього чемпіонату України, без відмінної результативності у Європі, зовсім не гарантують уваги та пропозицій від топ-клубів континенту. Живий приклад – Артем Довбик, котрий був близьким до підкорення рекорду Мхітаряна, але переїхав до Іспанії багато в чому завдяки своїй роботі в єврокубках, де у сезоні-2022/23 забив 5 м’ячів та віддав 2 асисти у 7 поєдинках у футболці «Дніпра-1». І цього вистачило Артему для трансферу до «Жирони», яка тоді розглядалася як один із середняків іспанської Ла Ліги.
Цікаво, що певною мірою інтереси на рівні єврокубків персонально для Пономаренка та загалом для «Динамо», а також для тренерського штабу Ігоря Костюка, можуть відрізнятися. Клубу просто зараз важливіше стабілізувати ситуацію із кадрами, награти бойову команду, а також взяти національне «золото» і Кубок на рік, коли відзначатиметься сторіччя від дня заснування. Головному тренеру «біло-синіх» важливо виграти хоч щось на дорослому рівні, аби заявити про себе як про наставника, який дає результат не тільки з юнаками. І для цього всього єврокубки в їхньому нинішньому вигляді із купою тривалих переїздів, перетинів кордонів і т.д. і т.п. – це тягар.
Для Пономаренка ж, як і для деяких інших молодих талантів «Динамо», як-от Тарас Михавко, наприклад, єврокубки, навпаки, бачаться майданчиком, який відкриває виняткові можливості. І за такий шанс треба віддавати усі сили, не тільки проти «Карабаха», а й потім проти «Твенте» та, якщо пощастить, в основній сітці. Якщо, звичайно, Пономаренко, Михавко та інші молоді таланти «Динамо» справді мають амбіції пограти десь на топ-рівні, а не варитися у «рідному болоті» й надалі, чим зрештою задовольняються багато наших колишніх «зірочок», як-от Микола Шапаренко з того ж таки «Динамо» або, скажімо, його тезка Матвієнко із «Шахтаря»…