Першу піч в українському стилі Ольга Павлик змайструвала у 25 років. Сьогодні їй 28. За цей час вона опанувала гончарну та столярну справи, пошиття подушок, плетення кошиків, петриківський розпис…
Між тим, вона мама чотирьох дітей, найменшу донечку, Ясю, ще годує грудним молоком.
— Мама я вдень, а майстриня — переважно вночі, — усміхається Оля — симпатична брюнетка з села Балаклія Миргородського району Полтавської області.
Батько ж бачив її радіофізиком, відомим науковцем. Казав, що творці не заробляють грошей. Тож після школи Ольга подала документи на факультет радіофізики, біомедичної електроніки та комп’ютерних систем Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Та, здолавши перший семестр, дівчина зрозуміла, що точні науки не для неї, й забрала документи. У 18 вийшла заміж, а за рік народила свого первістка Володю.
— Коли син став підростати, я почала купувати самозастигаючу глину в будівельних магазинах й інші матеріали для творчості, — пригадує Ольга. — З них конструювала іграшки для дитини — мені це дуже подобалось. Художній хист маю змалечку. Це в мене від тата. Шкода, він не дожив до моменту моєї слави — два роки тому загинув на фронті. Він би мною пишався…
Потріскані й закопчені грубки — ознака справжності
Слава на Ольгу звалилася несподівано. Вона, вже будучи мамою трьох дітей, продовжувала займатися… дитячою творчістю. Ліпила з флористичної глини реалістичні букети квітів, різні світильники. Щось дарувала родичам і знайомим, щось продавала. Фото своїх робіт виставляла у соціальних мережах. Отримувала вподобайки й схвальні коментарі. А то якось зробила для себе світильник у вигляді мініатюрної печі. Як завжди, виставила знімок у Фейсбук. І що тут почалось! «Чи можна купити вашу пічку?», «А можна дві?» — цікавились один поперед одним підписники.
— «Ну, добре, цей світильник продам, а собі ще кращий зроблю», — подумала я, — пригадує Ольга, що стало поштовхом до її творчого підприємництва. — А коли посипались замовлення, зрозуміла, що знайшла себе в житті й буду розвиватися у стилі народної творчості.
На тому світильнику молода багатодітна мама заробила гривень 500 чи 600. Нині її роботи у складнішій техніці досягають і 5000 гривень.
— Усе залежить від побажань замовника, — розповідає жінка. — Хтось може придбати скромну пічку без будь-яких додаткових деталей за 350 гривень. А хтось хоче, щоб вона була щедро розмальована, щоб на ній лежали подушки з вишивкою і висіли рушники, а лежанка була накрита плетеним килимком та ще й котик щоб на ньому сидів. Багато хто замовляє керамічні миски з варениками, галушками, горщики з імітацією борщу, рогачі… Найбільший же попит на стандартні набори, до яких входить піч розмірами 15×15×15 сантиметрів з невеликим розписом, рогач і горщик зі свічкою. Ціни на них стартують від 500 гривень.
— Олю, а чому ваш підсвічник народився саме у вигляді печі?
— Бо я виросла у селі. У хаті прабабусі, яка за нами з братом часто приглядала, стояла піч з малюнками. Ми любили гратися і грітися на ній, любили їжу, яку бабуся в ній готувала. Це рідне й близьке мені. Найкраще! Я її просто скопіювала собі в уяві, бо вже тієї печі немає.
До речі, дехто з підписників (явно не з сільських жителів) на початках закидав майстрині, що її вироби виконані, мовляв, неакуратно, бо вони не ідеально гладенькі, іноді потріскані, закопчені димом.
— Я навіть не встигала відповідати нічого на такі коментарі, — усміхається Ольга. — Інші підписники пояснювали тим людям, що саме так і виглядали давні українські печі. Це зараз сучасні пічки роблять ідеально рівними, викладають кахлями. А раніше ж такого не було. Людина руками намазала ту глину, розрівняла, побілила, і все. Особливо кабиці — найпростіші печі, які складають у дворах буквально з підручних матеріалів. У нас вдома теж така стояла.
До речі, нині Ольга Павлик виготовляє чотири варіанти пічок: кабицю, хатню середню, велику і величну — ще більшу, з багатьма функціями. Але, каже, колекцію розширюватиме, бо навіть у кожному селі було кілька видів пічок, а в кожному регіоні України вони мають свої варіації.
Прототипом же першого підсвічника Ольги, як згадувалось, слугувала прабабусина піч. Далі, передивившись багато інформації й фотоілюстрацій, вона почала робити більш стилізовані, зі схожими силуетами, які пізнавані в інших регіонах.
— Звичайну глину як матеріал для виготовлення декоративних пічок я одразу відкинула, бо, якщо її глазурувати, вона блищатиме й це виглядатиме неприродньо, — розповідає Ольга про секрети своєї творчості. — А на свої вироби з флористичної глини я просто наношу спеціальні фарби з магазину будівельних матеріалів, які використовують для побілки кімнат. Вони мають матовий відтінок й ефект справжності. Це моя особиста методика.
Українським емігрантам вони гріють душі, а киянам — руки
Творча майстерня Ольги Павлик знаходиться у прибудові до хати, яку вони з чоловіком Василем придбали після одруження. На жаль, у ній немає печі. Але це, каже господиня, тимчасово.
Саме тут народжуються її шедеври.
Процес починається із заповнення вже готових форм флористичною глиною, в яку за потреби Оля додає керамічні вставки, що імітують, скажімо, дверцята плити чи інші деталі. Матеріал сохне протягом одного дня. Зараз стоїть спека, тож процес пришвидшується. Після чого майстриня фарбує заготовки в біле і переміщує на стелажі. Далі, залежно від побажань покупців, доповнює їх декором. Для розмальовок використовує водостійкі фарби, тож вироби достатньо протерти від пилу вологою серветкою, і вони знову, як нові.
— Щоб шити мініатюрні подушки, довелось купити швейну машинку, а щоб виробляти маленькі горщики й миски, придбала гончарний круг, — продовжує Ольга. — Із в’язальних ниток навчилась плести маленькі доріжки. Плетіння кошиків з лози й петриківський розпис, який наношу на грубку, освоїла по відео в Інтернеті. Можу змайструвати столик, лавки, рогачі — тут нічого складного. Рушники вишиваю по трафаретах — це я вмію ще з дитинства. Тобто, все по-справжньому, тільки значно складніше, адже все таке дрібненьке…
На додачу майстриня робить ще й мініатюрні квіти, овочі, імітує качану кашу — традиційну полтавську страву, борщ, вареники та галушки.
Разом з пічками у комплекті йдуть й в’язки «дровець». Це нарізані секатором гілочки довжиною до двох сантиметрів — відходи обрізування кущів і дерев на подвір’ї.
За словами Ольги, дуже часто її замовники мешкають за кордоном — як ті, хто давно покинув Україну, так і вимушені біженці. Люди ностальгують за національним побутом і хочуть мати на чужій землі щось, що його нагадує. При нагоді їхні друзі й родичі везуть замовлення до Польщі, Чехії, Іспанії.
— Іноді просять зробити підпис іноземною мовою, намалювати прапор чи герб іншої країни, щоб подарувати комусь із місцевих, — розповідає Ольга. — Недавно одна з таких пічок відправилась до Чехії, на подарунок до дня народження одному чоловікові, який допомагає Україні. А одна полетіла аж у Японію.
Серед українців найбільші поціновувачі творчості Ольги Павлик, як з’ясувалось, живуть у Києві. Особливо багато замовлень було минулої тяжкої зими. Люди, позбавлені централізованого опалення й світла, запаливши свічку, ставили її у мінігорщик, засовували рогачем усередину декоративної пічки й таким чином грілись й освітлювали помешкання.
«Створюю український всесвіт»
До речі, майстриня на всі руки виготовляє ще й оригінальні ліхтарики: вставляє маленьку лампочку, що працює від мінібатарейок, до зімітованого з обрізків гілочок багаття.
Та це ще не все. У творчому доробку Ольги — сільські хати, вкриті соломою чи очеретом, у казковому стилі. Це ще складніша робота. Бо в них, окрім відтворених пічок, відчиняються вхідні та міжкімнатні двері, стоїть драбина на горище…
Іноді замовники присилають їй фото більш-менш уцілілих родинних хат чи печей і просять зробити мініатюру по них, щоб вони нагадували дитинство. На виготовлення індивідуальних замовлень йде близько тижня.
— Останнім часом з’явилися запити на гуцульські пічки, — продовжує Ольга. — Поки що вивчаю їхні особливості, зокрема, орнаменти, по фото- й відеоглядах, черпаю багато інформації зі спеціальної літератури. І вже навіть почала робити імітацію косівської кераміки, що характерно для них. Але, думаю, простіше буде все-таки намалювати кахлі на грубці, це буде простіше, аніж клеїти й вирівнювати кожну.
До своєї роботи мама залучає й дітей.
— Мене батьки вчили, що у житті треба все вміти: пиляти й рубати дрова, у хаті топити, їсти готувати, шити, — щира усмішка не сходить з вуст моєї співрозмовниці. — От і я так виховую свою дітвору. Чотирирічний Гриша, наприклад, уже із задоволенням підбирає хатній інтер’єр для моїх робіт: піч, стіл, доріжки. Це в нього гарно виходить. Разом з Василиною допомагає розмальовувати пічки. А старший син більше полюбляє складати всякі модельки машинок на радіоуправлінні. Винаходи, як він каже. Може, радіофізиком стане й утілить дідусеву мрію?
Чоловік же допомагає тим, що більше часу приділяє домашньому побуту й дітям.
Вироби молодої майстрині не застоюються на стелажах. Пік їхніх продажів припадає на різдвяні свята, коли людям хочеться дарувати своїм близьким тепло і радість. А поки до зими є час, Ольга взялась за виготовлення сувенірів до року Вогняної кози. Саморобні ляльки із самозастигаючої глини — ще один напрямок її творчості.
Всі її шедеври можна побачити на Facebook, в Instagram і TikTok.
«Створюю український всесвіт» — так майстриня мініатюр представляє себе у соцмережах.
Розвиваючи власну справу, Ольга Павлик (вона зареєстрована як фізична особа — підприємець), не скористалась жодною грантовою програмою чи будь-якою іншою державною програмою підтримки.
— Якщо справа тобі до душі, то на неї знайдеться і час, і кошти, — філософськи зауважує. — І тоді прийде майстерність, впізнаваність, визнання… Диплом про вищу освіту для цього не обов’язковий. Хоча не виключаю, що з часом, може, й доведеться здобувати спеціалізовані знання.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про родину, яка покинула роботу в міжнародній компанії й зайнялася фермерством на Полтавщині.
Фото зі сторінки Ольги Павлик у Фейсбук та ТікТок