57-річна продавчиня книжкового супермаркету Марина за рекомендацією подруги почала працювати в українському шлюбному агентстві. “Агентство легальне. На сайтах з працевлаштування повно їхніх вакансій. Англійську знати не обов’язково. Тебе підключать до системи, де будуть автоматично перекладати твої романтичні листи чоловікам-нареченим. Офіційно професія називається “перекладач”. Насправді ти працюватимеш замість “нареченої”. Це так званий “літературний негр”. Наречена сама не писатиме листи, а найматиме для цього тебе”, — пояснила подруга. Марина здивувалася, навіщо нареченій віддавати свою долю у чужі руки. “Марино, прокинься! Багато хто з наречених заміж тут взагалі не збирається. Наречені липові. Фальшиві”, — додала вона.
Іноземці відкривають депозити на дейтинг-сайті й спілкуються з нареченими, доки не закінчаться гроші
Марина розповіла “ФАКТАМ”, що навіть не здогадувалася про існування “фальшивих наречених”. Вона пояснила, що існують шлюбні агентства з повністю липовими нареченими, а також ті, де фальшивок лише 10-30%. Міжнародні дейтинг-сайти, які організовують платні онлайн-знайомства, співпрацюють з місцевими шлюбними агентствами в різних країнах. Ті, своєю чергою, наймають перекладачів та моделей-наречених. Перекладачам (літературним неграм) платять за листування від імені несправжніх наречених, а нареченим — за надання свого профілю на сайті знайомств, регулярне поповнення його новими фото та відео. Попит на фальшивих наречених-красунь великий, оскільки чоловіки охочіше спілкуються в платних чатах саме з такими.
Іноземці відкривають депозити на дейтинг-сайті та спілкуються з нареченими, поки не закінчаться гроші. Чоловіки не підозрюють про подвійний обман: наречені не тільки несправжні й не збираються спілкуватися в реальності, але й листи за них пишуть перекладачі місцевих агентств.
“Головне завдання перекладачів полягало в тому, щоб гроші клієнтів швидше закінчувалися, — каже Марина. — Чоловіки платять за кожен крок: відправив-отримав лист (50 центів), лайкнув фото дівчини, попросив фото, відкрив відео з дівчиною — плати, плати, плати…”.
Деякі чоловіки за ніч віртуального спілкування з однією або кількома дівчатами витрачали до 400 доларів. Усе залежало від перекладача, його вміння зацікавити грошовитого іноземця. Якщо чоловік у подарунок надсилав нареченій квіти, повітряні кульки, ноутбук, парфуми чи путівку до Парижа, вигравали всі, адже комісійні отримували й перекладач, і агентство.
Початківці-перекладачі, які працюють з менш розкрученими анкетами, можуть заробляти 4-5 тисяч гривень на місяць. За пів року, набувши досвіду, цілком реально вийти на 15-20 тисяч гривень (після вирахування комісійних агентству — 30-40%).
“Дізнавшись про такі зарплати, я подумала: “Ого! Я тут у книжковому без оформлення отримую 5 тисяч гривень, не бачачи своїх дітей. Треба погоджуватися”, — продовжує Марина. Вона звільнилася з роботи та пройшла інструктаж в агентстві. “Але, якщо ви раптом надумаєте звільнитися, не відпрацювавши місяць, гроші вам ніхто не виплатить”, — попередив адміністратор.
“О, любий! — відповідала я, дивлячись на виразне зображення прутня свого нареченого. — Фото нечітке. Ти надіслав мені квіти?”
Марина обрала нічну зміну — з восьмої вечора до п’ятої ранку. Її напарник, Степан (який просив називати себе Стівом), працював з п’ятої ранку до восьмої вечора. Таким чином, вони цілодобово були на зв’язку з іноземцями, представляючи 15 жінок та обслуговуючи їхні анкети.
Ввечері, сідаючи за роботу, Марина читала листування Стіва з нареченим, щоб зрозуміти контекст розмови. “Добре, якщо ви з напарником-перекладачем на одній хвилі. Але іноді в пари перекладачів ставлять дуже різних людей. Вночі може працювати витончений інтелігент, а вдень — умовний Шаріков. Вбивчий дует! Лауреат вночі цитує Шекспіра, а Шаріков вдень скиглить: “Роберте, чому ти мовчиш? Поганий хлопчисько! Тобі подобається бути поганим?” Дивувалася, що чоловіків це якось мало бентежило”, — розповідає Марина.
Жінкам писали чоловіки різних професій: далекобійники, професори, тренери з дайвінгу, таксисти, колишні директори видавництв, військові льотчики (так вони себе називали). Марина виділила кілька категорій наречених: “Чоловіки неформатної зовнішності”, “Шукачі пригод”, “Романтики-невдахи”, які шукали свою єдину на іншому кінці землі після втрати дружини, роботи чи здоров’я. Також були “Багатенькі Буратіно” похилого віку, які писали кільком жінкам одночасно, “Економні одинаки”, які приходили не одружуватися, а поплакатися гарним дівчатам у жилетку, бо психотерапевт обійшовся б дорожче. І “збоченці”, які просили інтимні фото та надсилали свої.
“Але розмови про секс агентством суворо заборонені, за це штрафують, — розповідає Марина. — За правилами я не могла не відповісти нареченому, навіть якщо він писав відверту маячню. Доводилося викручуватися. “О, любий! — відповідала я, дивлячись на виразне зображення статевого члена нареченого. — Фото нечітке. Ти надіслав мені квіти?”
Дуже багато чоловіків було у віковій групі 60-75 років. Саме в цьому віці вони починали вірити в справжню любов, ніби їм знову 17 років. “Збоченців”, “багатеньких Буратіно”, які переписувалися одночасно з п’ятьма-десятьма дівчатами та обіцяли кожній вічне кохання, при цьому виносили мозок, було не шкода. Це були відверті лицеміри та брехуни. А от 70-річні “романтики” викликали співчуття. Вони, як діти, вірили, що жінка-картинка, удвічі молодша за них, приїде в їхній скромний будиночок на березі моря й залишиться там жити навіки, дивлячись у їхні закохані очі.
“Коли читала їхні щирі листи (а чим старший наречений, тим краще він висловлювався), мені ставало ніяково. Хотілося бідних дідусів попередити: “Біжи, чоловіче, біжи!” Але я стримувалася: “Мовчи! У тебе троє дітей та безробітний чоловік”.
“Наречений не мав здогадуватися, що йому пише не красуня-блондинка, а багатодітна мати передпенсійного віку”
— Чоловіки не намагалися обхідними шляхами дізнатися телефон, інші контакти, щоб не платити в чаті?
— Намагалися. Писали зашифровані повідомлення: “Я здійснив 117 подорожей до різних країн, де подивився 40 пам’яток і зробив 205 прекрасних фото”. Ми “викручувалися”, що сайт блокує цифри. А на прохання закоханих поспілкуватися телефоном, відповідали: “Любий, ще зарано. Я хочу впізнати тебе краще”. Наречений не мав здогадуватися, що йому пише не красуня-блондинка Крістіна, а бородатий мужик Стів, мій напарник, або я, Марина Григорівна власною персоною, багатодітна мати передпенсійного віку. Зрозуміло, що в Skype нам виходити було не можна.
— Невже наречені не здогадувалися, що їх обманюють?
— Розумні, кмітливі чоловіки швидко залишали сайт. Один навіть на прощання змінив свій нік Грегор на нік “Обережно, шахраї!”. Продовжували писати невиправні романтики або люди з невеликим інтелектом. Гадаю, вони усвідомлювали: щось не так. Хоча б те, що нормальна жінка не може товктися на сайті цілодобово, миттєво відповідаючи на листи. Але…
— “Ах, обмануть меня не трудно, я сам обманываться рад”?
— Саме так. Наші клієнти купували спілкування з чарівною жінкою, свою мрію, за гроші. Ми їм продавали цю мрію. Певний час вони були щасливі. Що ж… Усіх усе влаштовувало. Вони погоджувалися на ці правила гри.
— А якщо іноземець домагався побачення?
— Тоді фальшива наречена запросто могла перетворитися на справжню, якщо клієнт сподобався. Перед побаченням агентство їй надсилало все листування перекладачів з її обранцем. Але найчастіше наречена “раптом” потрапляла до лікарні з коронавірусом, у неї вмирала бабуся або її терміново відправляли у відрядження, й гість залишався ні з чим.
Агентствам не дуже вигідно видавати “орендовану” наречену заміж, бо тоді вона переставала приносити прибуток. Нам не говорили про доходи агентства, але я читала, що найскромніші шлюбні агентства з фальшивими або частково фальшивими нареченими мають 10-20 тисяч доларів щомісяця.
До речі, це нелегка робота. Працюєш ночами, не висипаєшся, не можеш відірватися від комп’ютера, щоб не пропустити листа й відповісти вчасно, протягом трьох-шести хвилин. Інакше хлопець, який прийшов сюди вперше, побачивши, що наречена “гальмує” і не відповідає, перейде в інші агентства, і ти втратиш свої гроші. Дуже втомлюєшся. Є емоційне вигорання.
— Така собі робота… Хто сюди йде?
— Є різні люди. Випадкові, як я, хто заблукав, не розуміючи спочатку шахрайської суті роботи, адже, як не крути, це обман. Хтось тимчасово пересиджує безробіття. Багато студентів. Вночі вони перекладають, а вдень навчаються. Є люди, які не знайшли себе в житті, по суті, невдахи, які не реалізувалися в професії. Але тут вони почуваються на коні. Є ті, хто свідомо змінив улюблену роботу, на якій мало заробляв, на сумнівну, проте добре оплачувану.
До речі, хоча офіс віртуальний, співробітники сидять у різних містах України й один одного на власні очі не бачать, між ними часто трапляються романи. І афери теж. Мені розповідали про перекладачку, матір двох дітей, яка, набивши руку на іноземних наречених, ті ж маніпуляції застосовувала й… до своїх колег, 18-річних студенток-перекладачок, молодших за неї на двадцять п’ять років. Розповідала про свої непрості життєві обставини, скаржилася на чоловіка, тиснула на жалість, виманюючи та отримуючи подарунки. Люди, що працюють на цих сайтах, чудові психологи й маніпулятори та швидко налагоджують стосунки зі своїми жертвами.
І я не дозволила своїй 18-річній дочці підробляти в таких агентствах не тільки тому, що тут можуть “зжерти” свої ж. Юні, ще нестійкі особистості з несформованими уявленнями про світ не повинні починати своє життя з обману й афер, з маніпуляцій такими почуттями, як довіра та любов. Я сама одного разу прокинулася: “Марино, що ти робиш?”
— Що трапилося?
— Лист. Одного разу отримала від нареченого, вдівця з двома дітьми, чия дружина померла від раку, такого проникливого, такого прекрасного листа, що в мене полилися сльози. Стало шкода його надій, його ілюзій, які будуть розбиті. Так от сиділа вночі й ридала. Це було осяяння. Інсайт. Так робити не можна! Наступного дня я звільнилася. Навіть не хотіла відпрацьовувати два тижні, щоб мати змогу отримувати зарплату. Кажуть, що гроші не пахнуть. Пахнуть. Ще й як…