Катастрофізація не завжди вимагає лікування, проте в деяких ситуаціях слід звернутися за кваліфікованою підтримкою.
Фото: depositphotos.com
Найактуальніше прямо зараз – в Telegram Дмитра Гордона!
Читати
Мається на увазі когнітивне спотворення, при якому людина мимоволі уявляє найсумніший розвиток подій. Це може проявлятися в буденних ситуаціях, зазначає лікар Том Зоблер із Pegasus Psychiatry Associates.
Припустимо, отримавши запрошення на зустріч із начальником, співробітник може відразу ж подумати про можливе звільнення, хоча до цього не було жодних ознак проблем на роботі. Або якщо близька людина трохи затримується і не відповідає на повідомлення, в голові можуть виникати страхітливі картини аварії або іншої трагедії, хоча доказів цього також немає.
За словами Зоблера, катастрофізація походить від природного механізму виживання – тенденції людини реагувати на потенційні загрози і заздалегідь “передбачати небезпеку”. У нормальному стані це допомагає захищатися, проте в хронічній формі система виявлення загроз стає надмірно чутливою і починає реагувати практично на будь-які обставини. У такому випадку мислення стає деструктивним, оскільки людина постійно чекає найгіршого і може уникати дій або можливостей через острах негативного результату.
Професор психології та психіатрії Вандербільтського університету Бунмі Олатунджі додає, що в періоди глобальної нестабільності – у час війни, економічних потрясінь або пандемій – люди набагато важче переносять невизначеність, і це посилює схильність до катастрофічного мислення.
За його словами, зовнішні стресори також можуть ускладнювати відрізнення: це реалістична оцінка чи перебільшення.
Перманентна катастрофізація може впливати на якість життя, примушуючи людей цуратися можливостей і ухвалювати рішення на основі страху.
Разом із тим психологи підкреслюють, що є методи, які сприяють послабленню цього стану. Зокрема, у рамках когнітивно-поведінкової терапії людині пропонують реально оцінити вірогідність найгіршого сценарію, зіставивши його з об’єктивними фактами. Наприклад, людина, яка боїться авіакатастрофи, може усвідомити, що шанс трагедії в польоті є дуже низьким, і порівняти це зі щоденною поїздкою на автомобілі.
Ще один підхід – когнітивне дистанціювання: він допомагає сприймати тривожні думки не як факти, а як припущення. За словами Зоблера, додавання фрази “я думаю, що…” створює емоційну віддаленість.
Серед інших підходів – “спостереження” за тривожними думками “збоку”. Наприклад, радять “бачити” думки в образі листя, що пливе річкою: спостерігати й не зациклюватися на них. Також фахівці рекомендують виділяти конкретний “час для тривоги”, коли людині пропонують “прокрутити в голові” найгірші сценарії протягом певного проміжку часу (наприклад, 10 хвилин).
Фахівці запевняють, що не кожен випадок катастрофізації потребує терапії, проте якщо тривожні думки стають нав’язливими і заважають щоденному життю, варто звернутися по професійну допомогу.
Контекст
У серпні 2025 року Всеукраїнська програма ментального здоров’я “Ти як?” повідомляла, що приблизно 47% українців мають високий рівень стресу, а решта має певний рівень стійкості, який допомагає адаптуватися до викликів. Про це свідчать результати дослідження, проведеного спільно з ЮНІСЕФ. Найчастішими джерелами стресу респонденти назвали фінансові складнощі, повітряні тривоги, новини і побутові конфлікти, а серед дітей – навчальні іспити й контрольні.